Мешканці живописного міста Бучача та його округи, що на Тернопільщині, знають цю, так би мовити, сімейку. Добре знають, позаяк вони ще з діда-прадіда прославились на всю округу своїми майстерними, я би сказав, філігранними крадіжками майна чесного люду. Ага. І ніколи, ніколи (!!!) не попадались на гарячому. Ніколи…
Ще, як повідали старожили, за «ПольщІ» пан (язик не повертається його називати паном) за прізвищем Моцик промишляв своєю звичною «справою» і завжди виходив «сухим із води». Але...
Але коли наступав холод, себто листопад місяць, тоді він йшов на міський ринок і демонстративно, щоб бачила поліція, крав вереньку з коня. Веренькою в цій місцевості і до сих пір називають покривало для коней, чи не покривало, а… Зрештою, це не так вже і важливо.
Згідно суворих законів тодішньої Польщі за подібні дрібні крадіжки садили порушника в тюрму на 4-5 місяців.
Коли вже починали розпускатись бруньки на деревах пан Моцик, перезимувавши «на казьонних харчах», виходив на волю і продовжував… Так, так – красти.
 
Коли прості роботящі люди кляли його та часом давали йому, як піймають, «троха поза вуха» і обзивали його злодієм, то пан Моцик казав, що він, мовляв, не злодій, а «кара Господня», себто, коли Бог хоче когось покарати (за гріхи, звісна річ), то до того пана Моцика і посилає. Отож бо і воно.
 
Чого я шукаю того Моцика? А того, що я, мені так здається, ніби і не грішив, але мене обкрадають вже майже 2 роки. Обкрадають в магазинах і аптеках, коли я сплачую комунальні та інші послуги (про медичні послуги чи освітні я краще скромно промовчу), обкрадають на бензозаправках, на ринку тощо.
Коротше кажучи, коли ще позаторік, до прикладу, я міг купити за ті самі гроші 2 чи 3 буханки хлібу, то зараз тієї ж суми може не вистарчити і на одну однісіньку буханку. Отакої!
Ще коротше – мої витрати зросли в рази, а доходи «замерзли»… Вже скоро 2 роки як…
 
Наголошую: гріхів я не маю. Ну,  може, грішок-другий і рахується за мною, маленький, але це не привід, Господи, з регулярністю маятника посилати до мене того Моцика! А то в мене складається таке враження, що він, Моцик той, постійно десь коло мене крутиться. Як казав наш один видатний політичний діяч: «Скотиняка!».
 
Тай не обкрадають мене зараз, як тоді, в ті добрі старі часи, «ще за ПольщІ» а просто-напросто грабують. Гра-бу-ють! Мене, моїх рідних, друзів, знайомих, знайомих знайомих…
 
Щось я розбалакався вже аж дуже. Звиняйте.
 
Ви не бачили ТОГО Моцика? Піймаю, тут же на місці його і припі…
 
І, повірте, слюнявити слюнявку, вити в’юна і «іспалнять толєГантность» я не буду «прі том прі сьом». Такі да!
 
Десь так.