Богословська-Бродський-Гриценко-Костенко-Литвин-Мороз-Пабат-Противсіх- Ратушняк-Рябоконь-Симоненко-Супрун-Тимошенко- Тігіпко-Тягнибок-Ющенко-Янукович-Яценюк
 
Задля якої мети кожний з претендентів потрапив до цього елітного списку?
 
Симоненко.
Для Петра Миколайовича це є просто роботою. Він утримує комуністів в парламенті на рівні 5-ти%.
 
Тягнибок, Ющенко.
Олег Ярославович експлоатує стародавні родо-племенні інстинкти „чистих” українців для збереження себе у вищий лізі українського політикуму.
 
Віктор Андрійович намагається зберегти себе у вищий лізі шляхом відняття голосів у Тимошенко, розуміючи, що тим самим він сприяє Януковичу.
 
Тігіпко, Яценюк, Гриценко, Ратушняк, Пабат.
Нові претенденти використовують кампанію для розкручування кожним власного бренду з метою зробити свою партію більш ВР-спроможною. Завдяки їм розширюється ринок політичних послуг, зростає на ньому конкуренція.
 
Рябоконь.
Темна лошадка, можливо виявиться „гоміном” („шумом”) цієї кампанії.
 
Мороз, Костенко.
Відверті політичні небіжчики. Намагаються рухатися, щоб не потрапити у крематорій вже сьогодні.
 
Супрун.
Людмила Павлівна уточнює ціну власного політичного імені для майбутнього його продажу кому-небудь.
 
Богословська, Бродський, Противсіх.
Загін спеціального призначення.
 
Литвин.
Володимир Михайлович має дві мети: (1)  якимось чудернацьким везінням проскочити у Президенти і (2) якщо не допоможуть чаклуни, то хоча б вийти на третє місце. „Справа Гонгадзе” для Литвина виконує роль гарячої сковородки під ср*кою, тому ВМ всіма клітинами організму прагне зіскочити зі сковородки. Він своєчасно окупував фрагмент політичного ринку під назвою „Третя сила”, саме це дозволяє хуткому Вавє сподіватися хоч на який успіх в умовах, коли 1-а і 2-а сили пережовують одна одну.
 
Янукович.
Нарешті ми дійшли до реального претендента. Віктор Федорович несе на обличчі вираз страдальця „за-Донбасс”. Він чимось схожий на Віктора Андрійовича – обидва стали „лідерами” виключно завдяки обставинам. Та, на відміну від Віктора Андрійовича, який розігнав сприятливі для себе обставини своєю недолугістю і неадекватністю, Віктор Федорович зумів свої обставини втримати біля себе. Віктор Федорович не обтяжений якоюсь значною місією, у нього немає амбіцій для виведення України в передові держави світу. Його мотиви прості і зрозумілі – посісти місце, на якому можна нічого не боятися, а навпаки – можна значно піднятися в „авторитеті” і статках. Він грішний і смішний, завгар в тозі проффесора і академіка, поціновувач Анни Ахметової .. До нього призирливо ставляться Ахметов з Колєсніковим. І він ніколи не буде Президентом, бо це не може бути ніколи. Але при тому він має високий рейтинг! І це є характерною особливістю України на початку становлення її державності.
 
Тимошенко.
Юлія Володимирівна є єдиним з претендентів, для якого політика є особистим життям. Вона гостро і ясно розуміє свою місію – за короткий строк підняти Україну і, очоливши її, стати гравцем на світовій арені. Ця людина має безмежні амбіції, але й чесно платить за їх задоволення своїм власним життям. Вона запропонувала суспільству скласти з нею безпрограшний, як їй здавалося, для обох сторін договір: „Я, Тимошенко Ю.В., зобов’язуюся очолити Україну не за рахунок ваших інтересів, а на користь ваших інтересів. Вас прошу лише про одне – підтримувати мене на виборах.” Але підняти Україну означає вирвати її з лап тих, хто вже запустив в неї свої пазури. Звідси ми отримуємо те протистояння, що має місце безперервно 10 років: система проти Юлі. Та насправді всі знають, що Тимошенко є природним лідером України, і справа лише в часі і кількості втрат, що всі ми понесемо, поки наш виборець нарешті виконає свою частину договору.