Читав і дивився повідомлення і сюжети про "бунт на Широкому Лані" і ковтав сльози в купі із корвалолом і т.і.
Як держава в особі своїх військових посадовців може так по-скотські ставитись до свох захісників?
Чому вона, держава, і вони, військові високопосадовці, не бояться такого ж ставлення до себе?
Чи не даремно це?
Мені вже колись давно довелось приймати участь у підготовці до бою окремої танкової бригади в одній із африканських країн. І все б було нічого, коли б в перші хвилини наступу не був застрелений у спину комбат 1, який сидів в танку, наполовину висунувшись із башти.
Слід зазначити, що попри усі наші вимоги і прохання механікам-водіям і командирам не висовуватись із люків, вони їх просто ігнорували, мовляв, своїми очима видніше ніж через перископи. Проте, саме цей комбат був відомий своїм нелюдяним ставленням до солдатів... Отже ми зробили висновок тоді, що він був покараний/страчений своїми ж солдатами за таке ставлення до них.
Щодо теперішніх горе-"батьків-командирів", я думаю, що при першій ліпшій нагоді їх так саме застрелять. І, на мою думку, правильно зроблять. Адже офіцер, який не цінує життя солдатів, сам не вартий того щоб жити. Офіцеру Уставом дається влада над солдатами, але накладається святий обов’язок берегти солдатів, кожну душу і кожне життя, не йти спати чи їсти, не пересвідчившись, що кожен солдат сухий, теплий, ситий і т.і.
Я б на місці тих солдатів того комбрига просто розстріляв.
Генерали кажуть, що військовослужбовці повинні стійко переносити "тяготы и лишения" (це ще совковий вираз, якому немає місця у новій Армії України), але усі складнощі  мають мати якійсь сенс, наприклад у бою, де українські воїни показали і силу духу і витримку. А коли хлопців кидають напризволяще в мирній ситуації, де вони безсилі щось змінити, як в грязюці Широкого Лану, то тоді я скажу, що такі "тяготы и лишения" мають переживати усі генерали, із говнокомандувачем включно. Адже в наступному бою перша куля буде їм у спину. Мають дбати про те хоча б із відчуття самозбереження.
Паскуди.