Читаю заголовки новин.
Вакарчук звернувся до Порошенка з різкою заявою
http://kozak.co.ua/index.php/about/1000-zvernuvsia-do-poroshenka-z-rizkoiu-zaiavoiu-2
Вакарчук розкритикував Порошенко та "успіхи" влади
http://www.everyday.in.ua/?p=12207
Ну що ж, думаю, прозріла людина, хоча й запізно. Та краще пізно ніж ніколи.
Украину сковал страх: опубликован полный текст обращения Вакарчука к Порошенко
http://obozrevatel.com/politics/97542-ukrainu-skoval-strah-opublikovan-polnyij-tekst-obrascheniya-vakarchuka-k-poroshenko.htm?from=mainitem
А це вже не жарти, країна скута страхом, а я про це ні сном, ні духом. Попервах і сам закляк від страху, із солідарності з країною. Та переборовши себе, припадаю до першоджерела. Чим же так перелякав країну відомий співак? Заходжу у його блог, читаю.
Нам потрібні кіборги в політиці
http://nv.ua/ukr/opinion/vakarchuk/pane-prezident-de-zh-zmini-v-krajini-92986.html
Заява, прямо скажемо, спірна, та не будемо сперечатись. Не вона ж так нажахала країну. Що такого наговорив президенту відчайдушний Святослав, отримуючи з його рук державну нагороду? Де та сенсаційна критика, що перелякала всю країну, не кажу вже про президента?
Якщо стисло, то "різка критика" Вакарчука виглядає приблизно так.
"Шановний пане Президенте! Особисто до Вас у мене немає жодних претензій, Ви бездоганний лицар у білих шатах. А от влада - то інша справа. Ні, не така вже вона й погана, але не герої. Сидять, паразити, на двох, а то й трьох стільцях, будують собі золоті пам'ятники за життя (чи золоті унітази -?), беруть хабарі, розвели корупцію, словом, не герої".
А хто та безіменна влада, Вакарчук про це нічичирк. Немає у неї ні посад, ні імен, ні прізвищ, якісь примари. Президент, ясен пень, до цієї влади не має жодного відношення. Ні до Іловайського та Дебальцевського котлів, ні до мінського договірняку, ні до корупції. Він вільний художник, що прогулювався поруч. От безкомпромісний Вакарчук уздрів його і різко поплакався у жилетку. Словом, поцьомав дорогого Петра Олексійовича і обкаляв якусь фантомну владу-примару.
Оце й уся фабула. І країна не заклякла від жаху, як фантазує "Обозреватель", а навпаки, жваво підхопила цю вкрай важливу тему. Поділившись при цьому на два види – вакарчукофілів та вакарчукофобів.
Перші – вакарчукофіли, аж заходяться в захваті від безкомпромісного інсургента, розсипаючи йому безліч компліментів. Окремі екзальтовані дамочки в екстазі навіть волають "Вакарчук – наш Президент!" (див. коментарі у блозі). Словом, кричали женщины "Ура!" и в воздух чепчики бросали.
Другий вид – вакарчукофоби, поділився на два діаметрально протилежні підвиди – порохофілів та порохофобів.
Перший підвид гнівно таврує Святослава за несправедливу, на їх погляд, критику президента. Хоча де вони побачили ту критику, важко зрозуміти. Хіба що не туди поцьомав. Другий з таким же завзяттям розпинає його за те що поцьомав.
Ось така "сенсація", яку, відчувається, штучно роздмухують. Навіщо, спитаєте? А для того, щоб відволікти увагу від такої "дрібнички", як внесення змін до Конституції. Поки сучасні Монтеккі чубляться з Капулетті, а суспільство насолоджується цією комедією, наш миролюбний гарант фрахтує депутатські душі щоб проштовхнути свої (чи путінські - ?) зміни до Конституції.
Ось така фігня, малята, як сказав незабутній дід Панас.
