7 (сім) млрд двоногих істот зараз на цій Кулі. А ще 30 років дотого цих  істот було майже вдвічі менше. А що буде через 30 років? Хотілось би, щоб було хоча би 20 млрд. І хоча би 100  млн з них мали шанс пірнути в озеро десь біля Луцьку або в річку біля Коростишева.
 
За загальні 20 млрд жодної тривоги майже нема. Як перший крок - у жовтні-лістопаді населення Кулі збільшиться на 100-200 млн, бо їм там у Піднебесній, вже можна 2…
 
А от за наші 100 млн маю чухати репу. А чи буде хоча би стільки, скільки є?
 
Читаю плани, бьютжети, квадратні кілометри асфальту, кількість суддів…
І знову чухаю свою дебільну потилицю…
 
В чому смисл, сенс життя? Чи невже в тих квадратних кілометрах? А може таки в тому, щоби народити ще одного, або двох, або…  і дати їм щастя буття?  Першим пунктом плану на рік має бути не ВВП, а кількість перших криків українською, які можна розшифрувати  – мама, папа, це я!
 
Звісно – це питання до тих, хто ще це може.
Невже у нас нема таких можливостей?
 
Що потрібно?
Їжа?  Що, в нас її нема? Та вистачить на десять соціалізмів.
Пісні? Та тут взагалі нема конкуренції.
Ну то таке…
 
Хтілось би, щоби хоча би частина з тих 300-400, звиняйте за вираженіє, чуваків та чувіх, що сидять під кумполом, хоча би трішечкі читали щось про щось філософське, про інь, про янь, та іноді піднімали свої пики до неба, а не тільки впіхували свої картки у дірки банкоматів…
--
А ще би пірнали у холодний Дніпро хоча би раз на рік.