Мабуть, вже усі роздивилися новий, як кажуть, тренд: росіяни пишуть: "Давайтє помірімся, давайтє начньом снова дружіть, іскать точкі сопрікосновєнія, бла-бла-бла...". Читали, бачили. Ось про це я захотів сьогодні написати. Іменно сьогодні, напередодні Нового року. А почну я з біології. Точніше, з зоології, а ще точніше - з кінології. Чому? А от дивіться.
Відкрию страшну таємницю: я боюся собак. А надто - маленьких, таких, знаєте: маленька шавочка та ніжки трусяться. До великих я відношусь зі спокійною повагою, а от маленьких двіртерьєрів боюся. Тому боюся, що вона з ляку може тебе гризнути, а потім, істерично гавкаючи - втекти. А якщо ти її завчасно побачиш, та на неї гримнеш - усе, вона демонструватиме тобі, що ти її найліпший друг, товариш та брат. В крайньому разі, гавкатиме, та вже не підійде... поки вона знаходиться в твоєму полі зору.
Приблизно так веде себе Росія та її жителі по відношенню до нас. Я, звісно, розумію, що "нє всє такіє", що "а что я могу сдєлать?" та "во всьом віноват Путін", це вже як апофігей сміливості. Але...
Ось хочеться мені спитати у тих, хто зараз, набравшись хоробрості, пишуть в інтернеті, як вони, росіяни, люблять Україну та українців: де ви були рік тому? Два роки? Коли розлилася вашою країною істерія про бандерівських фашистів, антисемітів (це, правда, недовго, переключилися на жидобандерівців), де були ви? Коли ваша країна вищала в сатанинському оргазмі: "Кримнаш! Ура!"- де були ви, "посли дружби і братства"? Я знаю, де, можете мені не казати.
Не хотілося любити Україну, коли долар коштував 30 повноцінних рублів, коли нафта була по 140, а Україна була повністю роззброєна, завдяки гуртом купленій вашими, російськими, керівниками, українській владній та силовій верхівці. Коли ГРУ та ФСБ гуляли Україною цілком вільно, та ще й давали вказівки українському президентському оточенню.
А тепер ви "міротворци". Ну да, ну да... І які ж гарні, прямо на різні смаки: одні працюють по програмі "прастітє нас, ми харошиє", інші - "давайтє начньом сначала і прастім абіди друг другу". Ну, цікаво. А якби вам, плакальщикам, хтось, набивши морду та відібравши гаманця, сказав: "Давай памірімся! Ми много сдєлалі плохого друг другу, а тєпєрь давай всьо прастім і забудєм!" І поліз би цілуватися, поклавши твого гаманця до своєї кишені.
Є й такі: зараз ми "тварім гєнацид", не годуємо тих, хто не визнає нас, не пускаємо їх творити беззаконня по нашій державі. А ми можемо їм нагадати про: "Укропам - газовий холодомор", про їхню непідробну радість, коли ми ховали своїх кращих людей, та й про те, що вони, взявши зброю до рук, стали поза законом, стали терористами або їх прибічниками. З оцими розмовляти взагалі немає ніякого сенсу.
Ти його у двері - а він у вікно. Це я про "русскій мір" та про його представників. І, дивлячись на них, у мене з’являється стійка асоціація з маленькою безпородною собачкою, за якою треба пильно приглядати, бо гризоне. Так, силу вона розуміє та поважає. Не розуміє та не поважає слів. Докорів сумління вона не знає. Оці "міротворци" - спосіб збереження їхньої системи в нашій країні. Туди ж - і зневажливе відношення до нашої мови, історії, звичаїв.
Поведінка дворової шавки - це те, що вкоренилося в мізках росіян завдяки потворному неприродньому відбору. Зауважу: я кажу це не в національному, а в географічному сенсі. На російській землі оці якості: впади на спинку перед сильнішим, як сильний зазівається- спробуй гризонути, намагайся насрати на того, хто поряд та, зрозуміло, на того, хто менше за тебе- процвітають серед людей будь-яких національностей. Люди настільки єдині в оцих своїх потворних ідеалах, що 87 відсотків, які підтримують Вождя, мене не вражають: у фашистському суспільстві так і повинно бути.
І лише здається, що різні групи людей, що пишуть в інтернеті, виступають на телебаченні та радіо, публікуються в російській пресі, мають різну мету. Ні. їхня ціль лишається незмінною: імперія. Без України імперія зходить на пси. Вкрадена історія сама по собі не допомагає. Військова сила недостатня. Допомогти їм може тільки розкладення нашої держави зсередини.
У них не вийшло те, чого вони добивалися. Вони ще сподіваються на краще: і "інтелектуали", що патякають про "вінавати обє сторони", і православно-комуно-фашистська шлоєбень, що вищала в Криму та на Донбасі: "Путін, пріді" (та й ті, що скандували: "Расія, Расія!" - на Європейській площі позаминулого року), усі вони розуміють: імперії приходить триндець. І рятують її, як шавки у зграї: згуртовано, та кожна на свій спосіб.
