Після безславної кончини усіх попередніх президентств України, коли кожен наступний виявлявся гіршим за попередника, постає логічне питання: а чи є пост президента таким вже необхідним для України? Чого більше зробив кожен із президентів України: для її процвітання чи для її подальшого занурювання у багнюку кланово-олігархічної системи тотальної корупції і безвідповідальності? Щодо процвітання, жоден не зробив нічого. Щодо створення кланово-олігархічної системи, за виключенням, може, першого президента Кравчука, кожен наступний робив  більше попереднього.
 
Україна потенційно є дуже багата країна. Але зараз вона жевріє на межі 3-го світу із переважною більшістю населення, що замість жити змушене виживати.
 
Що до цього призвело? Пограбування країни кримінально-чиновницьким симбіозом у вигляді  злочинців олігархів, корумпованих держслужбовців від працівників ЖЕКів до президентів включно, так званих «правоохоронців», включаючи продажних прокурорських і суддівських на власних Ауді і Мерсах, вартість яких перевищує їх заробіток на 20 років вперед, не кажучи про їх оселі чи майонтки, неефективність економіки і архаїчна система управління.
 
Що потрібно зробити, щоби перезапустити потужний український соціальний, економічний і політичний потенціал, щоб він зміг перебороти цю смертельну загрозу самому існуванню країни, і очистивши її, повернутися до життя на гідному України рівні  моці і добробуту? Потрібно реально знищити «владу» корупціонерів. Переосмислити саме поняття «влади», поставивши найманих чиновників на їх справжнє місце «службовців», яке контролюється і розглядається з усіх боків через лупу і унеможливлює будь-яке збагачення понад декларовану зарплату.
 
Потрібно радикально скоротити чисельність бюрократів усіх рівнів до економічно обґрунтованої (відповідно до ВВП), звузивши їх функції до мінімуму, водночас звільнивши місцеву і приватну ініціативу до максимуму. Корупціонери і казнокради мають бути нещадно покарані із конфіскацією майна.  Олігархи – знищені як явище. Водночас, роль держави має звузитися до: міжнародного представництва, захисту (зовнішня оборона і внутрішня безпека, судочинство і покарання), екології, охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, стимулювання пріоритетних напрямків розвитку науки і економіки, загальнонаціональних проектів, тощо.
 
Україна має стати парламентською республікою. Пост президента виявився не тільки непотрібним, але й таким, що (безпосередньо або через його адміністрацію) тільки привносить додаткове корупційне і фінансове навантаження на країну.  Парламент має обирати Прем’єр-міністра, який буде нести усю відповідальність за впровадження задекларованої на парламентських виборах політики і звітувати щороку із можливостю відставки і обрання нового Прем’єра.
 
Хвороба країни наразі зайшла надто далеко. М’якими заходами тут не відбутися. Або хвороба вбиває країну, або країна жорстко і рішуче позбувається хвороби із усіма її носіями до останньої клітинки, щоб унеможливити її відродження.
 
Хто стане реальним провідником змін і відродженням країни? Громадські активісти, волонтери, майданівці, бійці АТО, небайдужі громадяни, молодь, якій жити у новій Україні, усі українці, які прагнуть змін і кращого майбутнього, але без дармоїда-президента і його команди.
 
Усе - можливе, якщо діяти.
Боріться і поборете!