…хочуть клієнти українських ЖЕКів.
 
Всіх хто переймається відсутністю в Україні громадянського суспільства мушу порадувати. На цих вихідних, пробився ще один слабенький паросток цієї рідкісної в наших широтах рослини.  Можу навіть сказати де ця вулиця і де цей будинок. Мешканці шести під’їздів будинку № 6 на вулиці Якуба Коласа (Київ, Борщагівка) на цих вихідних раптом відчули себе спільнотою громадян здатною виборювати свої громадські права. І навіть перейшли до дії.
 
А сталося все так.
 
В середу 16 грудня у Києві раптом стало дуже холодно. Вже вдень стовпчик термометра показав – 15° морозу, а ввечері температура впала до -18°. Власне кажучи, погода погіршувалася вже тиждень, і синоптики попереджали про похолодання. Але керівництво «Ремонтно-експлуатаційна організація № 5» Святошинської райдержадміністрації прогнозів певно не читало, й тому зустріло похолодання напівтеплими батареями в квартирах. А мешканці квартир – то такі дивні особи які переконані, що в квартирах має бути тепло. Тож втомившись воювати з РЕО (це, до речі, минулого року так ЖЕКи «охрестили»), люди банально запаслися побутовими обігрівачами. І тими які на всю шир посмішки рекламує Ані Лорак, і всіма що-подешевше.
 
Тут варто зазначити. Ще у жовтні ЗМІ ревіли та стогнали, що опалювальний сезон під загрозою. Ще в жовтні заборгованість по зарплатнях працівникам РЕО сягала 3-4 місяці. Та певно теревені про глобальне потепління, та минулорічна відносно тепла зима навела керівництво київських комунальників на думку що так тепер буде завжди. Та природа вкотре виявилася бабою підступною, сподівання сподівання комунальників вона обдурила і 16 лютого вдарив справжній мороз. В єдиному пориві мешканці будинку № 6 по Якуба Коласа вмикнули свої обігрівачі… І за кілька хвилин лишилися без світла.
 
Оптимістів, які сподівалися це ненадовго, ранок привітав похмурим сонцем, сніговою порошею та згаслими лампами. Батареї щоправда стали дещо теплішими, проте похолоднішала «гаряча вода». Та цим наших людей не налякаєш – бувало й гірше. Тож «темний» вечір 17 грудня люди сприйняли ще більш-менш спокійно. Але у п’ятницю багатьом стало не до сміху. Що таке в наших умовах «в п’ятницю не включили світло» - зрозуміло навіть дітям. А саме наявність дітей змусила багатьох батьків взятися за голову. Діти, якщо хто не знає, то такі істоти, яким властиво від холоду хворіти. Які бува плачуть від того що їм холодно. Яким не поясниш, чому батьки за квартиру платять вчасно, а  РЕО тепло дає коли заманеться. Тому мешканці будинку, опікуючись здоров’ям своїх дітей та онуків почали бити у всі дзвони. Аж з’ясувалося кілька цікавих подробиць. Номер диспетчера РЕО-5 був зайнятий без перерви. Дзвонили на 1557 – це аварійна служба підприємств електромереж. Але там відповіли, що оскільки РЕО № 5 знаходиться на саморозрахунку, то й виїжджають вони тільки за заявкою РЕО. І – перенаправили на номер 424-66-66, службу аварійних чергових Святошинської райдержадміністрації. Там людей заспокоювали, мовляв не турбуйтеся, все під контролем, ремонт закінчується, протягом днини буде електрика. Повернувшись ввечері з роботи, люди й справді побачили світло в своїх оселях. Та радість була недовгою – біля восьмої години вечора людей миттю перемістили з 21-го сторіччя прямісінько у 18-е – на вечерю при свічках, грання в шашки та читання книжок у півтемряві. Романтика!
 
Щоправда швидко з’ясувалася що 18-е сторіччя у виконанні жеківських електриків 21-го сторіччя має кілька суттєвих недоліків. По-перше різке перенесення у міжчасовому просторі відбулося аж ніяк безслідно - чимало сучасної побутової техніки від  хронопортації згоріло вщент. По-друге, в часи Фрідріха ІІ, Йосипа ІІ та Катерини ІІ, температура повітря в помешканні залежала тільки від двох чинників – рівня достатку і власного бажання. Тоді як у наявному 18-у сторіччі, тепло в квартирі виявилося знову таки в руках тепловиків. А на вулиці -13°.
 
Розчаровані розбіжностями між 18-м сторіччям з фільмів і 18-м сторіччям в сучасному виконанні, підкріпленому плачем дітей, люди кинулися дзвонити в РЕО. А коли додзвонитися у РЕО стало неможливо, люди сунулися лаятися з диспетчером особисто. Бабка – «божа кульбабка», яка в той вечір сиділа в РЕО (вул. Якуба Коласа 8а) рикнула що нічим допомогти не може, а у відповідь на слова обурення мешканців будинку, кинулася викликати міліцію. До честі підлеглих Луценко, доти вони вже кілька разів приїздили на такі виклики диспетчерши і щоразу мусили просити вибачення в громадян. Тож цей дурний виклик вони просто проігнорували. А за пару годин світло появилося знову.
 
У суботу 19 грудня, вдень, все повторилося наново. Вдень, світло пропало, а за три години з’явилося. Такі енергетичні вихиляси порядно зіпсували настрій мешканцям. З’явилася непевність у майбутньому. Було незрозуміло, що робити далі. Хвора дитина потребує тепла, працюючої мікрохвильової і електрочайника. Дитина здорова – хоче мультфільмів і працюючого комп’ютера. Школяр чи студент мусить учити уроки. Чому він мусить псувати очі від полум’я свічки? Із немовлятком просто біда. Без електрочайника, пральної машини та праски в завалах брудних сорочок та пелюшок кортить сказитись. А дорослі? Хіба вони не працювали протягом тижня? Хіба їм не корить відпочити, послухати музику, подивитися телевізор? Хіба вони мають на це прав менше ніж у сусідніх будинках, де світло не зникало ані на мить? Хіба, нарешті вони не заплатили за світло у своїх будинках?
 
Тому коли світло зникло у суботу ввечері, це вже виглядало наче цинічне знущання з людей. Пригадайте, вечір суботи – це час найбільш рейтингових програм телебачення, а переміщення в минуле знову потребувало в жертву кількох телевізорів та холодильників. Від безнадії мешканці стали особисто прибігати в РЕО. Але казати щось диспетчеру, було як на місяць вити. Та або повторяла мов папуга: «Я викликала аварійку! Чекайте!», або лаялася мов п’яний бондар.
 
Час тривав, світла не було. Поруч із диспетчерською на гірці каталися діти. У всіх будинках навколо світло не зникало ані на хвилину. Працював супермаркет. З генделика доносилося сальне: «у мєня єсть джин-джип! Доганяю подрєзаю…» І тільки над шістьма під’їздами 6-го будинку на вулиці Якуба Коласа немов ворожка поворожила.
 
Час тривав. А світла не було. Аварійки не було. Ніхто нічого не робив. Людей під РЕО більшало. Роздратовані мешканці горлали диспетчеру у вікно: «Відчиняй! У Вас там є тепло і світло а в нас – нема!» «Открывай! У нас дети мерзнут!» Бабця-диспетчерша тепер вже злякалася не на жарт. «Я викликала аварійку! Чекайте!» - «Скільки ще чекати?! - Горлали мешканці у вікно. – До ранку чи довше?! У нас техніка погоріла! У нас діти мерзнуть!»
 
Ситуація явно заходила у глухий кут. Аж тут хтось із жінок кинув гасло: «Давайте вызовем телевидение!» - «Дзвоніть мерщій! Біжіть кличте сусідів!» - «Конечно, чем больше нас будет - тем лучше!» - «Дзвоніть! Кличте!»
 
І людей стало помітно більшати. Звичайно абсолютну більшість просто не змогли зібрати. Когось не було вдома. Хтось плюнувши на все, ліг спати. Хтось поїхав до друзів чи родичів. До когось просто не достукалися, світла нема, тож не працюють ані дзвінки, ані телефони. Але навіть в таких умовах під диспетчерською скоро зібралися не менш пів-сотні осіб. Різних статків та суспільних щаблів. Переважна більшість – років 30 – 40. Всупереч очікуванням, пенсіонерів було небагато. Але що об’єднувало всіх присутніх – у всіх вдома лишилися діти. Виявилося вкотре що Україна – таки не Росія. Якщо в Росії неодноразово доводилося чути таке: «Як же ж я боротися сунуся? В мене ж діти?!», в ніч з 19 на 20 грудня біля диспетчерської РЕО на Якуба Коласа 8а чулося: «Та скільки ж можна ще терпіти! Треба щось робити?! У нас діти!» Українець в якого мерзнуть діти, як виявилося – страшна сила.
 
Серед людей луною розходилися вісті. «Дзвонив на 424-66-66. Посварився. Казали аби більше не дзвонив, мовляв нема чого по нервах їздити. Наволоч!» - «А что ты хотел? У тебя долги за квартиру есть? И у меня нет. А ЖЭКовцам по зарплате задолжали за три месяца. Где деньги, Зин?»
 
Тим часом жінки обривали телефони телеканалів, Київенерго, тощо. Бабці обірвали телефон гарячої лінії та приймальні Черновецького. З «1+1» відповіли, мовляв чекайте, машина виїхала. ТРК «Україна» не почесалася взагалі. Хоча студія – у двох кварталах. Інші канали відповіли, що не мають вечірніх новин, тож приїздити не бачать глузду. «Плюси» до речі також не приїхали, хоча чекали їх близько двох годин. Наші найбільш свободні у світі ЗМІ, вкотре довели що свободніше за них – не існує. Не схотіли приїздити – і не приїхали. А люди? А що там люди, у порівнянні з рекламним бюджетом, джинсою і рейтинговістю телеканалів? Хто там вихваляється «Свобода слова. Ми здобули»?
 
Журналісти, в очі дітям дивитися не соромно?
 
Кілька чоловіків розповідали набагато цікавіше: «Ти ж розумієш, ЖЕК зараз на саморозрахунку. Тобто всі послугу у Міськводоканалу, Київенерго, тощо, купляє сам ЖЕК. Гроші ми сплачуємо не державі – РЕО. А що за ніші гроші має РЕО? Двох слюсарів, які вічно лика не в’яжуть?» - «Точно! Я сам видел в каком состоянии они из подвала вчера вылазили. На ногах не стояли!» - «А чому гаряча вода зникла знаєте? Вони по п’яні так тягли кабель, що пробили водяний насос. Ти приватній фірмі за таку роботу хоч три копійки заплатив би?» - «Подождите! А с каких же шишей главный бухгалтер ЖЕКа себе недавно иномарку купила? Это у них так денег нет?»
 
Повільно зі слів мешканців вимальовувалася картина, ладна детективного роману. Гроші мешканці платять РЕО. РЕО у свою чергу тримає на роботі кілька недолугих слюсарів (інші в таких умовах не працюють), яким платить по три копійки раз на три місяці. І ще РЕО економить на всьому на чому тільки може. Наприклад зварника у РЕО нема – вакансія вільна, на ці гроші працювати нема дурних. Ситуація яка привела людей серед ночі галасувати під диспетчерською, ніколи не сталася би, якби електромережа будинку проходила поточний ремонт хоча б за графіком планових ремонтів, а не у той самий рік, коли більшовики застрелили отамана Зеленого. Проте гадаю, якби прокуратура підняла дані тих ремонтів, які РЕО робив і порівняла вартість послуг із середніми прайсовими по Києву, а вартість матеріалів хоча б зі Шпалерним ринком (три квартали від будинку-неборака) слідчих чикали б чималі відкриття. А задля знати де шукати, варто лише поспілкуватися з мешканцями будинку. До речі, цікава обставина. Без світла сиділи тільки 6 під’їздів будинку. Будинок не дарма прозвали на районі «Китайським муром», під’їздів у ньому всього 12. Так от в останніх шести під’їздах (від 7-го до 12-го) світло не вимикалося жодного вечора. Чи не тому, що саме там мешкає головний інженер РЕО та кілька майстрів?
 
Ми всі захоплено лаємо депутатів, міністрів, керівників країни. Але життя нам часто густо псує конкретний щур, який засів у конкретному кабінеті в конкретному РЕО. Аж саме про нього ми згадуємо якось рідко-рідко. А може варто почати саме з нього? Може варто цікавитися справами власного під’їзду, будинку, району, трошки частіше за ВР та АП?
 
Телебачення люди так і не дочекалися. Проте за годину з’явилася «аварійка» Київенерго. Слюсарям можна по-доброму поспівчувати, потерпілі мешканці накинулися на них наче рябець. Проте коли вони відчинили щитову, кілька фазових електриків які були серед потерпілих, просто ахнули. Весь ремонт від ЖЕКу полягав у тому що слюсарі скрутили перегорілі контакти «на жучки» і цим вдовольнилися. Жучки погоріли. Погорів рубильник. Слюсарі з «Київенерго все відремонтували і за годину вікна замайоріли світлом. Але наостанок, слюсарі-аварійники розповіли вельми цікаву річ. Їх викликали не заявкою з РЕО. Їх кинули на ремонт електромережі будинку «за наказом згори». Певно вість про те що мешканці потерпілого будинку зібралися біля диспетчерської і вимагають аби РЕО виконало свої прямі обов’язки, не на жарт переполошило когось з можновладців.
 
«Де начальник ЖЕКу! Викликай його сюди!» - ревіли люди у вікно диспетчерші. «Пускай приедет, скажет сколько будет продолжаться это безобразие!»
 
Телебачення люди так і не дочекалися. Проте домовилися наступної днини зібратися і узгодити спільні дії надалі. Ранок привітав мешканців будинку ще й гарячою водою – щоправда, кольору іржавого швелера. Звичайно люди відчинили крани аби іржава вода стекла з кранів. Вода стекла. І стала знову ледь теплою.
 
Збори мешканців відбулися в неділю 20 грудня згідно домовленості. Мешканці вирішили написати колективне звернення і рушити з ним по інстанції. РЕО – Святошинська РДА – КМДА. Звичайно швидше буде скинутися і відремонтувати електрогосподарство будинку на власний кошт. А потім – опалювальне господарство за власний кошт. А потім ще і ще. Єдине питання – за що тоді люди платять комунальні платежі?
 
Понеділок вніс в плани людей свої корективи. В більшості мешканців будинку немає часу бігати по кабінетах аби виборювати свої права. У них робота, діти, літні батьки, поточна робота по дому. У них немає часу сидіти у судах та доводити що комунальники Києва у підсумку за законом вже самі винні своїм клієнтам. У РЕО вирушили чотири представники від потерпілих під’їздів, з заявою підписаною мешканцями всіх постраждалих під’їздів. Та у РЕО їх не схотіли навіть слухати. Головний інженер РЕО пихато заявив: «Мені ремонт робити нічим – у мене нічого нема». Та мешканці не втрачають віри. Свою заяву в РЕО вони таки подали. Далі – вода камінь миє. Борня триває.
 
Ще пару тижнів тому ці люди навряд чи вийшли б виборювати своє право на нормальні житлові умови - на той самий сервіс, платні за який комунальники вимагають кожного місяця. Ще пару тижнів тому більшість мешканців навряд чи підписалася б під спільною заявою до РЕО та Святошинської РДА. Але РЕО робить все можливе аби мешканці будинку нарешті усвідомили себе громадянами і створили Громадянське суспільство. На доказ цього вечором 20 грудня в частині квартир світло погасло знову і на сьогодні ще не з’являлося. Якщо Новий рік доведеться зустрічати при свічках у темних квартирах – мешканці будинку навряд чи здивуються.
 
Це все робиться в Києві, в столиці України. У півгодини їзди від банкової та Грушевського. Що робиться в областях та селах – моторошно уявити.
 
Я цілком свідомо не згадав тут прізвищ Голови РЕО № 5, Головного інженера РЕО № 5, Начальника житлово-комунального господарства Святошинської РДА, тощо. За бажанням їх з’ясувати не складно. Сподіваюся, вони гарно себе почувають у цих умовах. Наразі РЕО № 5 на всю душу щиру продовжує зміцнювати Громадянське суспільство серед мешканців будинку № 6 за вулицею Якуба Коласа. Ще й зараз частина мешканців сидить без світла. Людям байдуже чому так відбувається, через корупцію, через халатність конкретних виконавців, через недолугість системи чи через вибори Президента країни.
 
Люди вимушено повертаються з робот прямісінько у 18-е сторіччя. А так кортить жити і 21-у!