для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Знову про душу


Знову про душу
     Шановний Цвайфер підняв дуже цікаве питання про ДУШУ ось тут https://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/27588/filter/interesting/page/5.phtml#main_comments
З незапам’ятних часів людина намагається зрозуміти хто вона є, навіщо живе, яке її призначення, звідки вона взялась і куди подінеться. Тисячі філософів, священників, проповідників і навіть вчених ламали і ламають голову над цими питаннями. В мене є своя точка бачення. Я хочу поділитися нею з читачами ДД. Кому цікаво, нехай читають. Хто не згоден – скажіть своє бачення. Хто не вміє читати – вибачайте.
     Тож, перш ніж говорити про душу, хочу поговорити взагалі про оточуючий нас світ, а точніше – середовище. На мою думку, людина в своєму земному житті створена таким чином, що бачить і відчуває лише його незначну частину. От уявіть собі, людина знаходиться в якійсь кімнаті без вікон, без дверей, без світла і з гарною шумоізоляцією. В одній із стін є маленька шпаринка в яку просочується маленький промінчик світла і деякі звуки. Також людина має можливість заглянути в шпаринку і побачити маленьку часточку того, що знаходиться за межами темної кімнати. Маючи таку інформацію, людина намагається збагнути, а який же насправді світ за межами темної кімнати.
    По великому рахунку ми і живемо від народження і до смерті в такій кімнаті зі шпаринко. Наші органи почуттів недосконалі. Ми можемо сприймати електромагнітні хвилі, які дозволяють нам бачити, в дуже маленькому діапазоні. А зір нам дає до вісімдесяти процентів інформації про наше середовище. Тож безмежну кількість інформації ми просто не можемо сприйняти. Ми не бачимо інфрачервоного світла, ми не бачимо ультрафіолетового світла, ми не бачимо рентгенівські промені, ми не бачимо гамма випромінювання. Тож ми спостерігаємо середовище в маленьку шпаринку.
    Теж саме і з нашим слухом. Ми чуємо звуки частотою приблизно від 20 Гц, до 20 кГЦ. Для решти звуків наші вуха глухі. От же і чуємо ми через шпаринку.
    Також наші очі бачать предмети тільки певної величини. Ми ледь можемо розгледіти подряпину шириною менше ніж 0,01 мм. Ми також не можемо розгледіти та оцінити розмір нашої Землі, стоячи на ній. Тож ми знову дивимось в шпаринку.
    Сучасна наука і технічні досягнення дають можливість збільшити шпаринку і розгледіти більше навколишнього середовища. Прилади нічного бачення дають можливість бачити інфрачервоне світло, рентгенівські апарати та телескопи – фіксувати рентгенівські промені. Мікроскопи дають можливість розгледіти дрібні предмети, а телескопи – віддалені об’єкти. Сповільнення та прискорення акустичних хвиль технічними засобами дає можливість почути інфра та ультразвук. Ну і так далі. Але збільшення шпарини для спостерігання не дає можливості побачити та сприйняти все навколишнє середовище, а тим більше збагнути його будову та закони які цим середовищем керують. Тож спробуємо, керуючись вже накопиченими знаннями, зрозуміти – хто ми, де ми живем, як влаштований всесвіт і т. д.
   Давайте уявимо одновимірний світ. Це буде тонесенька павутинка діаметр якої рівний нулю і точка також діаметром рівна нулю на цій павутині. Визначити її координат ми не матимемо змоги, бо в нас відсутній такий вимір як час. Коли ми додаємо час, то матимемо змогу визначати місце знаходження точки на цій павутині. Тепер уявімо, що ми жителі цього двомірного світу. Наш світ пересікає якась геометрична фігура. Наприклад куля. Що ж ми будемо спостерігати? Спочатку появиться точка, яка потім буде рівномірно збільшуватись в обидва боки у вигляді відрізка, досягнувши максимуму (діаметра кулі), відрізок знову почне зменшуватись, перетвориться в точку і зникне. Наші двомірні вчені будуть віками спорити що то було, але навіть уявити, що то була куля, не зможуть.
     Тепер уявімо світ в якому є два виміри, довжина і ширина. Тут ми можемо визначити місце знаходження точки (координати) як що умовимось про якусь нульову точку, яка і буде початком відліку. Але це буде статична картинка, як фотографія. Додавши вимір часу, ми матимемо тривимірний простір. Уявімо себе його жителями. Тепер уявімо, що цей вимір перетинає та ж куля. Що ми спостерігаємо? Спочатку появиться точка, яка перетвориться в коло, що рівномірно збільшується, потім, досягнувши максимуму (діаметра кулі), знову почне рівномірно зменшуватись, перетвориться в точку і зникне. І наші плоскі вчені знову віками будуть спорить, що то було, так і не визначивши, що то була куля.
     Ми живемо в середовищі де є чотири виміри: довжина, ширина, глибина (висота) і час. Але уявити п’яти, чи більше вимірний простір, ми не можемо. В даному середовищі і на даному етапі життя наша свідомість майже не змозі уявити п’ять і більше вимірів.
     Навіщо я це все тут написав? Та для того, щоб те що я буду писати далі, було хоч трохи зрозуміле. Я не буду приводити математичних розрахунків, бо це не математичний форум, буду викладати просто своє бачення світу спираючись на деякі висновки, розрахунки та гіпотези, що вже існують.
     Почнемо з того, що наш Всесвіт має дванадцять вимірів. Одинадцять лінійних та дванадцятий – час. Тіло Всесвіту складається з енергій та енергетичних полів, які між собою взаємодіють різним чином та по певних законах. Так званий проявлений (твердий) світ займає лише невелику частину Всесвіту. Наше фізичне тіло також належить до цього проявленого світу. Наша духовна (енергетична) складова належить до решти вимірів Всесвіту і на певний період і певним чином взаємодіє з фізичним тілом. Ми, наприклад, відчуваємо своє Я, як щось віртуальне в районі голови, але не ототожнюємо його зі своїм мозком. Наша свідомість відчуває, що вона входить в склад нашого тіла, але в той же час і відчуває себе окремим створінням. Щоб хоч якось це зрозуміти, треба, мабуть, зрозуміти з чого складається наш Всесвіт.
    Природньо сказати, що всесвіт складається з атомів, які утворюють молекули, з яких і складається весь світ. Для школяра цього досить. Але нас цікавить душа і питання її безсмертя. Тому будемо копати глибше і задаємо собі питання, а чи дійсно оточуюча нас матерія «тверда». Візьмемо найпростіший атом водню. Є ядро, що складається з протона і нейтрона. Навколо ядра обертається електрон. Протон заряджений позитивно, електрон – негативно. Різнойменні заряди притягуються, от атом і тримається купи. Тепер задаймо собі питання, а чому електрон не «падає» на ядро, як що заряди притягуються? Продвинуті скажуть, електрон літає навкруг ядра, от відцентрова сила і не дає впасти на ядро. Та це не так. Тепер уявімо, що в нас є прилад за допомогою якого ми збільшили ядро до величини, наприклад, яблука. Тоді в нас електрон буде розміром з горошину, а відстань між ними близько 15 кілометрів. Виходить, що в сфері діаметром 30 кілометрів, власне кажучи, матерії, яблуко та горошина. А що ж знаходиться в решті простору в 14175 кв. км.? Здавалось би пустота. Та насправді пустота заповнена ефіром через який і взаємодіє ядро з електроном. Тепер візьмемо електрон і покладем під наш «чарівний» мікроскоп. З чого ж він складається? З двох кварків з зарядом кожного – ½ (як що заряд електрона вважати одиницею). Збільшуємо кварк до величини горошини і бачимо що відстань між ними майже 50 кілометрів. Знову порожнеча? А де ж «тверда матерія»?. А нема її взагалі. А визначити швидкість і координати кварка також виявляється неможливим для нас чотиривимірних. Ми можемо визначити або координати, або швидкість. Отака біда. Для цього і придумали квантову механіку, яка десь наближено описує поведінку елементарних частинок. Тепер збільшуємо кварка, і бачимо, що він складається ще з менших частинок. В кінці кінців ми прийдемо до того, що найменша елементарна частинка, це зовсім не частинка, а закручений одинадцяти вимірний простір в «вузлик», який закручується і розкручується, а потім закручується в іншу сторону приблизно 10 з сорока восьми нулями разів за секунду. Це, як раз і є квант (неділима порція) часу. Меншої частинки часу не існує. При скручуванні простір «розтягується», що й створює масу частки та силу гравітації.
    От же ми прийшли до того, що «твердої» матерії, як такої, не існує. Існують енергії. Щоб енергіям якось взаємодіяти, у Всесвіт закладена певна інформація, чи скажем правила, або закони. Сама інформація також має закон. Закон збереження інформації. Інформація нізвідки не береться і нікуди не дівається. Вона може тільки перетворюватись та вдосконалюватись. От Ви, наприклад, вивчили букви та навчились утворювати з них слова, а зі слів речення. Так сказати, отримали певну інформацію. Тепер, складаючи слова в речення Ви можете видати наукову працю чи літературний шедевр, а можете видати «унилу какашку». Не буду наводити приклади в нашому ДД.
   Всесвіт, народившись, вже має інформацію (знає букви і вміє утворювати з них слова). Вже є інформація, як мають утворюватися певні енергетичні структури, як вони мають взаємодіяти і розвиватись, наприклад, як має сформуватись атом водню. Кінцева ціль Всесвіту пізнати самого себе та абсолютно вдосконалити. Досягши цієї цілі Всесвіт може створити (народити) новий всесвіт.
   Однією із безмежної кількості ланок розвитку та вдосконалення Всесвіту і є його матеріальна «тверда» частина, в якій розвивається первинний розум. Ми, та багато інших форм життя і є зародками первинного розуму, який починає свій розвиток з примітивних, найменш енергетичних, частин. Сама енергетична сутність розуму живе стільки, скільки буде жити всесвіт, ну, на вроді безсмертна. Вона, пройшовши всі етапи розвитку та вдосконалення, переходить на вищий рівень розвитку (в той же п’яти вимірний простір). І так доки не дійде абсолютного вдосконалення. Досягши абсолютного вдосконалення кожна частка розуму об’єднавшись, створить Всесвітній супер розум, який народить новий всесвіт.
   Вдосконалена (більш розумна) інформація заповнює простір нашого Всесвіту, тому він розширюється, навіть з прискоренням. І ми, всі разом, і кожен окремо, чим швидше «порозумнішаєм», тим швидше перейдемо на вищу щаблинку розвитку.
   От же я рахую, що наша енергетична складова (дух, душа, прана, хара, ци і т. д., хто як називає), є вічною (точніше довговічною) складовою Всесвіту, яка має можливість розвиватись.
   А що до того щоб нашу свідомість спробувати після смерті тіла «запхати» в віртуальний комп’ютерний світ, то скажу так. Це все одно, що спробувати встановити ОС віндовс на калькулятор випуску початку восьмидесятих.
   Вибачаюсь що багато буков, але з того що хотів сказати, не сказав і одного процента. Тема розуміння влаштування Всесвіту, душі, та ролі нашої свідомості у цьому Всесвіті, настільки безмежна, що сказати про це в декількох реченнях неможливо.  
© TVOREC [09.11.2015] | Переглядів: 1460

2 3 4 5
 Рейтинг: 36.6/32

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook