Яйцелікій, відкрив очі, примружився, як то роблять усі короткозорі, взяв серветку, протер окуляри і начепив на перенісся.
Світ навколо виглядав не таким, яким він був ще дві хвилини тому.
Насправді, майже нічого не змінилося. Все було так само, як і тоді - Яйцелікій сидів у той самій кав’ярні, де й сидів дві хвилини тому, і бачив те ж саме, що бачив дві хвилини тому. Все було, як завжди: барна стійка з темного і, мабуть, дуже коштовного дерева. Дві офіціантки, як завжди, привітливі і усміхнені, в своїх незмінних фартушках, одна - в зірково-смугастому, друга - з хороводом зірок на синьому. За барной стійкою щось копошився бармен, але в напівтемряві за  стійкой  не було видно ані рис обличчя, ані, навіть, кольору шкіри.
Все це було як завжди, крім одного.
Блюдечка з блакитною облямівкою і рахунку на ньому.
В рахунку було дуже багато нуликів.
І все було б нічого, якщо б перед нуликами не стовбичили одинички і другі цифри, які винайшов колись один невгамовний індус.
Яйцелікій ніколи нічого не мав проти цифр. Він, навіть, був дуже-дуже за. За те, шоби циферки, намальовані на грошових знаках, стікалися до його карману, в необмеженій кількісті. Перевагу він віддавав грошовим знакам інших держав, хоча і від місцевих портретів історичних особистостей на фоні таких милих йому цифр ніколи не відмовлявся.
На відміну від великого комбінатора, який знав близько чотирьохсот порівняно чесних способів відбирання грошей, він знав усього один-два десятка комбінацій. Але ці комбінації дозволяли заробити такий капітал, який Остапу не міг і наснитися. Серед усіх комбінацій перевагу віддавав валютним спекуляціям…
Проте, зараз цифрові рядки не радували око, а навпаки, вносили в устаканене життя роздрай. Навіть більше – розпач.
Бо цифри були великими. Навіть для нього, Яйцелікого.
Про оплату такого рахунку не може бути мови. По перше - грошей жалко. А по друге – їх нема. Так багато.
Але шось тре робити. Може, втекти, нафіг, звідсіля?
Грошей, хоч і нема, але вистачить і онукам теж… а шо ще треба, щоб зустріти старість?
Але ні. Наздоженуть. Бач, як посміхаються. Від таких не втечеш. Та й бармен – та ще темна конячка.
Шо робити?
Він же ж такий самий, як і його попередники. Вони ж займалися тим самим. Але їм усе зійшло з рук - ніхто з них ще ніколи не розраховувався в цій кав'ярні. Усім тут давали кредит, але за гроші мови не було. Жодного разу. Всі знали напевно, що спросять з тих… хто буде після… ну, з когось іншого.
І ось таке… Блюдечко з голубой, як її, обля мівкой.
Яйцелікій із тоскою подивився у вікно. За вікном по гладесенькому автобану на великій швидкості не проносилися автівки. Від одного небокраю до другого автобан був пустий. Жодного авто. І тіки напроти кав'ярні стирчав покажчик, на якому люмінесцентною фарбою було виведено слово «Europe».