Російські війська були відведені за кордон. Сепаратистське ополчєніє вивезено «довойовувати» до Сирії. Тридцять першого грудня авангардні підрозділи ЗСУ дійшли до україно-російського кордону. Дійшли без бою. Але не без втрат - російська армія після себе залишала міни. Все інше вивозилося. Залишилося незліченна кількість мін, в тому числі, заборонених Конвенцією про «негуманну зброю» ...
- Другий, другий, прийом! Як чутно?
- П'ятий вас чую! Як ситуація?
- Докладую: вийшли на державний кордон.
- Нарешті. Мої вітання! Замаскуватись і спостерігати.
- Ну, спостерігати ми можемо, а замаскуватись – тре пововтузитися.
- Що бачите?
- Нічого не бачимо.
- Як це так?
- На нашій стороні – геть нічого не бачимо. На тій стороні – такий собі лісок і ніякого руху.
- Про нашу сторону докладніше давай.
- Ну, нема тут нічого. Контрольно пропускна смуга відсутня. Дерев нема, кущів нема. Та це ж воно так від самого Донецьку. Глиняна пустиня. Все вивезено. Де-інде шось ще є, але, шо залишилося – все заміновано.
- От дідько! Терикон йому в сраку!
- Увесь чернозем зрізан – тіки гола глина навкруги.
- Саранча російська!
- Ото ж бо… Тут навіть снігу нема.
- Але ж кордон треба позначити!
- Треба, але нема чим…
- Так… ви там мені не вийожуйтесь! Виконуйте наказ – позначити державний кордон. На цьому – все! Кінець зв'язку.
***
- Другий, прийом!
- Другий на зв’язку.
- Завдання виконано.
- Виконано? Молодці! Вас буде представлено до нагороди!
- Служу народу України!
- Гарно служиш, синку. Розповідай, як було.
- Та як було… Хлопці влаштували циркову програму із залученням чотирилапого артиста Джека.
- Це той шо Деніелс? Гроза сепаратистів?
- Ага. Цитую: «Той, що вночі, без жодного звуку підкрадається до сепаратистського вартового і відгризає йому яйця раніш, ніж той встигне прокинутися.»
- Так, так… І шо?
- Я ж кажу, влаштували циркову програму із Джеком. А поки з тієї сторони дивилися, я, як справжній герой, пішов в обхід.
- Через кордон?
- Та тіки однією ногою. Як то кажуть: одна нога тут, а друга вже тута.
- І шо там, за кордоном?
- Ялинка.
- Що?
- Ну вони ж з нашої сторони все повивозили. А наказ треба виконувати…
- І ялинка ота прямо на кордоні стояла?
- Ну метрів п’ять втудить…
- П’ять?
- Чи сто п’ять… яка різниця?
- Порушення державного кордону…
- Та ніхто ж не побачив!
- Зовсім ніхто?
- Ну, сидів якийсь під ялинкою у камуфляжі…
- І вже не сидить, а лежить…
- Зара, мабуть, вже біжить.
- Докладувати про порушення кордону…
- Та нічого він не встиг побачити, шоб докладувати. Тікі в штани накласти встиг, вонючка російська.
- А ти?
- А я ялинку в зуби і вже тута.
- А далі?
- А далі ми ту ялинку встромили замість прикордонного стовпа прикрасили її і тим самим позначили державний кордон України.
- Молодці! А шо на верхівці ялинки повісили?
- Як шо? Тризуба, звісно. Зробленого, хоч з консервної банки, але з любов’ю.
- Дякую за службу, лейтенанте Кондратенко!
- Служу народу України!
