Пішов люд ламати списи через назви українських міст, тобто через совєцькі назви українських міст. Так пригадалось, південніше Мелітополя, якщо їхати у Крим, є вказівник «Шлях незаможника» і напрямок: кудись праворуч, у таврійський степ. От де не хотів би жити, так у населеному пункті з подібною назвою. А ще цікаво, той парторг-комсорг питав у селян, коли давав селу таку назву? Ну, як дехто у нас в Дніпрі каже, то таке.
А чи комусь згадається, що ж таке видатне зробили ті люди, на чию честь названо багато міст і ще більше вулиць в Україні?
Я живу у Дніпропетровську.
Для початку – без Wikipedia.
Місто лежить на Дніпрі - з першою частиною назви все зрозуміло.
Друга частина назви присвячена якомусь Петровському. А хто це? А ще завод є його імені і проспект, істукан на вокзальній площі стовбичить і площа та його ім’я носить. Так хто ж він той Петровський? А біс його зна! Я навіть ім’я його не пригадаю. Одна бабця, що агітувала за збереження назви міста, казала, що він був революціонер. Але тій бабці я не вірю, бо вона ще за Вілкула агітувала.
Без Wikipedia з Петровським повний швах.
Google пропонує багатьох Петровських, обираю потрібного - Петро́вський Григо́рій Іва́нович.
До жовтня 1917 року – звичайний пройдисвіт, одночасно і робоче-крєстьянський лідер і член масонського міжпарламентського союзу.
Після жовтня 1917 – схоже, герою масть пішла, його влада настала – вірний сталінець, аж до самої смерті.
Якщо вже й залишати назву місту, то треба хоч просвітити місцеву громаду, на честь кого місто назване. Поруч з цим пам’ятником, на вокзальній площі встановити дошку.
Місто Дніпропетровськ назване на честь масона, більшовика, одного з організаторів придушення Куренівського повстання проти більшовиків 1919 році, вірного сталінця, організатора примусової колективізації в Україні, одного із ініціаторів організації Голодомору 1932–1933 років, особисто відповідального за виконання хлібних заготівель у Донецькій області, а значить безпосередньо на його совісті як мінімум 104 тисячі закатованих голодом людських життів.
Є інший шлях, за Філатовим, умовно перейменувати з Дніпропетровська, що на честь Петровського, у Дніпропетровськ на честь Святого Петра. Цікава ідея, а ще «зґвалтування» можна перейменувати на біблійне «плодіться і розмножуйтесь», суть і учасники процесу ж не змінюються.
І ось питання постає, а чи «Шлях незаможника» така вже погана назва?
Багато чого народ забув, а дечого і не знав, не могли ж комуняки всю правду розповідати про своїх вождів. Треба люду нагадати, не кожен же полізе у Wikipedia.
Наприклад, поруч з табличкою назви вулиці
розмістити меморіальну дошку:
Вулиця названа на честь Фелікса Едмундовича Дзержинського, відомого на прізвиська Залізний Фелікс, Красный Палач - професійний терорист, революціонер, радянський політичний діяч, голова декількох наркоматів, засновник і очільник ВЧК.
Ініціатор масового терору, захоплення і страти заручників з числа невинних громадян, один з організаторів жорстокого придушення селянських заворушень, Червоного терору в Криму. Активний прихильник "розвалу і розкладання" Православної церкви, фізично ліквідував практично все вище духовенство.
Дзержинський створив систему знищення «класових ворогів» (дворян, промисловців, козаків, офіцерів, священнослужителів, селян-роботодавців) і залякування населення, що включала тортури, масові розстріли, концтабори, «ГУЛАГ». Під безпосереднім керівництвом Дзержинського в 1918-1926 рр. було знищено 1,7-2 млн. громадян СРСР. При цьому, очолювана Дзержинським ВЧК не приховувала, що її завдання - не боротьба з конкретними злочинцями, а ліквідація «ворожих класів», тобто винищення найбільш освічених верств населення. Серед інших, Дзержинський особисто підписав наказ про розстріл видатного поета Миколи Гумільова.
Дзержинський – є автором висолву: «Мы представляем собой организованный террор. Это должно быть совершенно ясно».
Або така дошка:
Вулиця названа на честь Станіслава Косіора. Станіслав Косіор – генеральний секретар ЦК КП(б)У у 1928 – 1938 рр., один з прямих винуватців голодомору 1932–1933 років в Україні. У липні 1932 року на III Всеукраїнській конференції КП(б)У, добре знаючи незадовільне становище з забезпеченням населення хлібом, активно підтримав вимогу Кремля повністю виконати значно завищені плани хлібоздачі в Україні. За його ініціативою було створено колгоспні фонди (постанова ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932). Вилучення на початку 1933 року цих фондів (включно з насінневими) за директивою Йосипа Сталіна і В.Молотова і при безпосередній підтримці Станіслава Косіора, у залік виконання плану хлібозаготівель стало однією з головних причин голодомору 1932–1933 років в Україні. Безпосередньо був закріплений за виконанням хлібозаготівель з листопада 1932 року в Одеській області.
Косіор — безпосередній організатор політики фізичного і духовного геноциду українського народу, що виявився в ліквідації «українізації» і проведенні політики русифікації, організації штучного голодомору 1932–1933 років в Україні, розгортанні антиукраїнського терору, фабрикуванні численних політичних процесів та масовому винищенні національної інтелігенції. Саме за часів Косіора було піддано репресіям або доведено до самогубства цілу плеяду націонал-комуністичних діячів — Миколи Хвильового, Миколи Скрипника.
Скільки можна славити катів свого народу?
