для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Козацький камінь


Козацький камінь
У червні минулого року я виклав допис про відкриття Козаками Київського козацького полку ім. Тараса Шевченка тренувальної бази для надання військової підготовки усім бажаючим. Країна щойно втратила Крим, розпалювався вогонь війни на Донбасі, вже був звільнений Маріуполь, прийняв перші бої батальйон «Донбас», йшли бої під Слов’янськом…
 
Допис тоді викликав неоднозначну реакцію, багато читачів посміювалися з ініціативи козаків. Що й не дивно. Сильно їхній проект віддавав радянською «Зарницею». Тоді ще здавалося – все це не надовго. Ще трохи… Скоро закінчиться.
 
Я пам’ятаю як отамани розмірковували, мовляв, пацанів на війну брати не будемо – поїдуть тільки «кому за тридцять»…
 
Дійсність, як водиться, зламала всі плани. Взявшись допомагати Державній прикордонній службі козаки-шевченківці виїхали на прикордонний пропускний пункт «Новоазовськ» - і зразу ж потрапили під російські обстріли. Потім – російський наступ на Маріуполь. Загін виконав бойову задачу і був виведений з фронту, аби знову повернутися – зимою.
 

 
Тренувальна база давно згорнула своє існування. Хтось із хлопців був мобілізований до ЗСУ. Хтось – пішов сам (забезпечення, зарплатні, статус УБД). Київський козацький полк ім. Шевченка виділив з свого складу Козацьку спецроту БУК, до якої власне увійшли всі бойові кадри. Четверо бійців здобули бойові нагороди. Козацька добровольча рота продовжує виконувати завдання керівництва ДПС. При цьому Козацька рота лишатися одним з небагатьох справді добровольчих загонів. На відміну від всіх відомих добровольчих батальйонів, які й добровольчими лишилися, власне, тільки за назвою (реально – вони давно підрозділи МВС та ЗСУ), козаки допомагають Держприкордонслужбі, але до її складу не входять, формально залишившись громадською організацією. Не всім таке рішення прийшлося до вподоби – Козацька рота БУК залишилася наразі об’єднанням людей, які продовжують брати участь в захисті Батьківщини на дійсно добровольчих засадах. Як козакам лічить.
 
І от – як грім з неба. Громада села Данилівка, Київської області, заявила про намір відкрити пам’ятний знак на місці розташування козацької тренувальної бази та запросила на подію самих козаків-шевченківців. Рішення – не випадкове. Як раз біля Данилівки козацька база й діяла – сільська рада всіляко сприяла її діяльності, виділила козакам місце, допомагала харчами. Тепер – вирішила увіковічити.
 

 

 
На відкриття зібралися місцеві мешканці, представники козацьких організацій, керівництво сільради, представники облради, волонтери, що забезпечували Козацьку спецроту БУК на передовій. Ще – керівники Спілки воїнів запасу прикордонних військ «Кордон». Звісно – представники преси.
 

 

 
Пам’ятний знак освятили священнослужителі.
 

 
Перед гостями події виступив голова ради села Данилівка Василь Іванович Бец. Намір громади увіковічити місце тренування козаків-шевченківців він пояснив просто - трохи раніше в селі відбулося вшанування пам’яті хлопця-уродженця села, що загинув в АТО, захищаючи цілісність рідної країни. Указ про декомунізацію в селі виконали давно і швидко. А позаяк не живе людська громада без пам’яток і історії – сільрада вирішила встановити камінь на місці козацької бази. Намір підтримав командир Козацького полку ім. Шевченко Андрій Мойсеєнко: «Відкриття такого пам'ятника необхідно не бійцям козацької роти, цей пам'ятник - для наших дітей і онуків, для тих, хто буде жити після нас. Щоб вони не забували і пам'ятали, як все було по справжньому і на початку війни, і влітку 2014 року…»
 

 

 
Слово взяли представники Спілки воїнів запасу прикордонних військ «Кордон». Голова спілки Олександр Козлов зачитав наказ. Командир роти БУК Андрій Мойсеєнко і ще 15 козаків були нагороджені медалями «Учасник бойових дій» і «За мужність в обороні державного кордону». 8 осіб, і в першу чергу – волонтери, здобули медалі «За сприяння в обороні державного кордону».
 

 

 
Церемонію закрив пісенний колектив села Данилівка.
 

 
Дивні відчуття. Трохи більше року тому я приїхав на це місце, аби допомогти хлопцям – висвітлити їхню діяльність на ДД. Від цього місця почалися мої подорожі в АТО – під Новоазовськ як журналіста, та зимою – вже як повноцінного бійця спецроти БУК. Від цього місця почалася моя діяльність в козацькому полку ім. Тараса Шевченка. Я стою на цьому місці – і не можу повірити, що все це сталося лише за рік.
 

 
Тепер – на цьому місці стоїть пам’ятний знак. Приходитимуть люди. Читатимуть про нас. Певно – уявлятимуть нас мужніми і сильними. Переказуватимуть про нас якісь чутки. Розповідатимуть байки.
 
Козацька рота БУК стає легендою.
 
Та хіба лише одна вона? В легенду уходять добровольчі батальйони. На легенду перетворюються бати Нацгвардії. В легенду уходять аеромобільні, танкові та мотопіхотні бригади ЗСУ. Україна отримує нових героїв, чиїми подвигами пишатимуться нащадки і на чиїх прикладах мужності гартуватимуться нові покоління.
 
Та це все буде потім. А поки на наших теренах лунають постріли, козаки – готуються.
 
До нових походів.
 

 
Дмитро Калинчук
© Дракон [24.09.2015] | Переглядів: 5621

2 3 4 5
 Рейтинг: 45.0/19

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook