Вперше за останні роки виїхали із столиці на тривалий час. І куди? На море. Отака я падлюка. Тут війна, а я на морі. Маю виправдання – синдром тіпа ХС (хронічної стомленості). Від мене толку останнім часом без вихідних - ніякого. До того ж – чому одному до Одеси можна, а мені в хуторок на узбережжі між Залізним Портом та Лазурним – ні? Ну,  щоправда, назва дуже дивна – пос.Більшовик.
 
Чим можна здивувати киянина, який потрапив на базу державної форми власності? Хіба що ностальгією. На перше – борщ за рецептом санепідемстанції ГОСТ 1968-го року з легким присмаком куриного левого бьодрышка, на друге – перець фарширований рисом з легким присмаком правого  курячого стегенця. А ще – компот і вафля «Артек»…
Зате – щодних отруєнь за сезон, жодної скарги.
 
Та які скарги! Адже за кілометр – ринок з кавунами по 1,50 грн., дині – по 3,00, бастардо – 7 грн. за келих, чача - 50 градусів… Море – як півчачі - 25 градусів. Ех…
 
Співдружність дельфінів та горластих чайок – то це вже вообще.
 
Вони, чорні,  пливуть, інколи ледь винирюючи, інколи підстрибуючи, як Бубка. Ляпають хвостами. А ті порхаті чайки над ними клужляють, кричать, комусь дістається приглушена рибка… А ми, йолупи, стоїмо, хто на березі, хто (ну, типа, вам по пояс будет) у воді, і насолоджуємось цією грою. А ще коли над цим цирком пролетить декілька пар лебедів з діточками, то взагалі капець.
 
…І тут – раптом… Біля стін Верховної Ради сьогодні загинув… З Херсонщини…
 
Єдиний матюк, який я почув на цьому узбережжі за 10  днів, був такий – от, бляді! Це сказав чоловік із Прикарпаття, який стояв поруч. Потім він ще щось казав про Вернадського, про Всесвіт… Слухали радіо про гранату. А над морем летіли гуси. Сяяло сонце. Грала музика  - вічна музика Спейс – ла-ла-ла-ла-лала…
 
…По дорозі у номер тіпа "люкс" (14 кв.м, телевізор, холодильник, кондішен, душ, гальюн…) зустріли змія полоза, двох песиків, жабку, кішку, на деревах співали якісь пташки, ... облєпіха, шипшина, квіти…
 
А в номері в телевізорі - багатопартійне багатоголосне  різномаїття істот – вєнцов цієї нещасної природи…
 
В ці дні були випадкові знайомства… Навіть зустріли тітоньку з сусіднього київського будинку.
 
Море – це як інтернет. Тільки більш добре.
 
Здивувала абсолютна перевага української мови серез відпочиваючих і серед продавців ларьочків, численних генделиків та кафе… А у пос.Більшовик – над кожним третім будиночком – прапор!
 
Гарні були дні.
 
А на зворотньому шляху – шість незабутніх годин у Херсоні. Півсотні фоток. Чудовий Центральний парк з колонами на вході, як біля стадіону ім.Лобановського. Вулиця Суворова з двійкою чудових музикантів. Набережна Дніпра з сотнею рибаків, які мирно стоять через кожні 2-3 метри та ще й  під оплиски відвідувачів кафе ловлять густеру, язів…
 
…Біля  колишнього обкому партії – світломузикальні фонтани. Фотографуються, знімають відео… А на фасаді величезний транспарант – «Херсон – це Україна!». І я цьому вірю!
 
…Прикро, що чи найперші слова, які ми почули в Києві, виходячи з вагону поїзда, були  ті, яких ми майже не чули біля моря…