У нас вже стало доброю традицією вносити зміни до Конститутції під кожного чергового президента. У принципі, це притаманно усім «розвиненим демократіям». Кожен керманич, будь то фюрер, генсек, президент чи бацька, ледь піднявшись на фюрерский, президентський та їм подібний Олімп, миттєво звалює на себе тягар безкорисливого служіння стражденному народу й прагне нести цей важкий хрест якомога довше. І хоча омріяний Олімп видається за мученицьку Голгофу, полишати її ніхто з «хрестоносців» чомусь не поспішає. Ба більше, інколи такому «хрестоносцю» доводиться дати добрячого копняка щоб турнути його з цієї «голгофи». Як це сталося з Віктором Другим Шапкокрадом (в миру – Януковичем).
Так чи інакше, записні демократи пострадянського простору поступово розв’язали цю проблему. Хтось оголосив себе довічним президентом та батьком усіх туркменів, хтось запровадив принцип керованої демократії. Це коли опозиціонерів запроторюють до апартаментів з заґратованими вікнами. І лише буйне плем’я нащадків славних запорожців ніяк не може дійти консенсусу.
Першу спробу зробив Леонід Кучма. Дуже вже кортіло йому послужити народу бодай ще один термін. І «дєвочки» з Конституційного борделя, пардон, суду дали «добро», підмахнувши рішення, яке авторитетно засвідчило, що 1+1=1. Втім, підмахувати – це їхня робота. Не знаю, які там застосовувались методи матаналізу, та результат присоромив і Ейлера, і Д’Аламбера, і Декарта з різними там Евклідами та Пуссенами. Відтепер, якщо до одного додати один, то вийде не два, як вони, наївні гадали, а лише один. Тож Данилович з чистим сумлінням може йти ще на один другий термін.
Щоправда, Кучма не скористався цим відкриттям. Подумав, певно, що "піпл не схаває". "Піпл" ще не доріс до рівня математиків із КС. Він більше довіряє всіляким ретроградам на кшталт Остроградського, Гауса чи Піфагора. «А чи не перекроїти мені Конституцію?», - подумав Данилович. – Ну так, щоб головною фігурою був не президент, а прем’єр-міністр. А президенту залишимо роль англійської королеви». Прем’єром, звісно, бачив себе, а «англійською королевою» - свого протеже Януковича. Сказано – зроблено, і у 2004 році таки проштовхнув нову редакцію Конституції.
Та не так сталося як гадалося. Помаранчева революція внесла свої корективи, поховавши тандем Кучма – Янукович. Новим президентом став любитель меду, трипільських горщиків, «вонючого газу» та «нагірних проповідей» з Говерли Віктор Ющенко. На нашу біду, як потім з’ясувалось. Та це вже інша пісня.
Віктор Андрійович – сибарит і романтик. Ні, він не проти нести свій президентський хрест якомога довше, але так щоб не надірватися. Щоб це не заважало йому під мелодійне гудіння бджіл длубатися у власному родоводі, міркувати про трипільську культуру та про свою роль у становленні «моєї нації». Словом, захотілося людині поцарювати, і за півроку до закінчення свого президентського терміну видав він на-гора проект змін до Конституції, якими передбачалася диктатура президентсько-олігархічного пулу. Та не будучи впевненим у своїй подальшій президентській перспективі, вирішив про всяк випадок підстрахуватися, запропонувавши таку собі синекуру під назвою Сенат, до якого автоматично зараховувались би усі колишні президенти.
А що, непогана ідея. Сидиш собі на пасіці чи власному хутірці, вивчаєш свій родовід до дванадцятого коліна, розмірковуєш над своєю видатною роллю у відродженні нації. А грошенята тим часом крапають, і немалі. Ліпота!
Та чи то не зовсім вчасно оприлюднив він свій прожект (напередодні Дня дурня), чи з якихось інших причин, але реалізувати його не судилося. Не пофартило.
Наступний «хрестоносець», згаданий вище Шапкокрад, не надто обтяжений інтелектом, постійно плутав Ахматову з Ахметовим, Бебеля з Бабелем, а кобеля з кабелем. А тому не заморочувався з якимись там змінами, а вирішив питання «конкретно», по-пацанськи. Викликав «дєвочек» з КБ (це не конструкторське бюро, як дехто подумав, а конституційний бордель) і наказав їм повернути Конституцію 1996 року. Наплювавши на всі норми й процедури. І «дєвочки» знову «підмахнули», з ентузіазмом виконали височайший наказ, не маючи на те жодного права і повноважень.
Та як то кажуть, недолго музыка играла, недолго фраер танцевал. Революція гідності загнала новоявленого диктатора в «екзил» до Третього Риму. А нова влада повернула Конституцію зразка 2004 року.
Ось така конституціада з елементами клоунади. За якийсь десяток років тричі змінювалась Конституція, та ще один фальстарт Ющенка. За цим показником, як і за рівнем корупції, «мы впереди планеты всей».
Здавалось би, пора вже й зупинитися, та де там. Конституційна сверблячка не оминула і наступного президента Петра Порошенка. Як і його попередники, він подбав про посилення своєї «вертикалі», замаскувавши це під благопристойну «децентралізацію». Та на відміну від них заклав у проект міну, яка призведе до дезінтеграції, а там і до руйнації держави. Йдеться про частину 18 статті 144
18. Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом.
За безневинною, на перший погляд, формулою «особливості здійснення місцевого самоврядування» приховується горезвісний «особливий статус» окупованих районів Донецької та Луганської областей, прописаний у так званих мінських угодах. Угодах, підписаних не уповноваженими на те державними службовцями від України та Росії, а пенсіонером Кучмою та двома бомжами-сепаратистами. Угодах, які чомусь так гаряче відстоює і пропагує президент Порошенко, і яким не бачить альтернативи. Угодах, реалізація яких означає початок розпаду держави Україна.
Що ж перебачають ці угоди? До нашої теми має безпосереднє відношення пункт 11.
11. Проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей відповідно до заходів, зазначеними в примітці до кінця 2015 року. (Див. Примітку)
А ось і Примітка
Примітка:
Такі заходи відповідно до Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» включають наступне:
— Звільнення від покарання, переслідування і дискримінації осіб, пов’язаних з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей;
— Право на мовне самовизначення;
— Участь органів місцевого самоврядування у призначенні голів органів прокуратури та судів в окремих районах Донецької та Луганської областей;
— Можливість для центральних органів виконавчої влади укладати з відповідними органами місцевого самоврядування угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей;
— Держава надає підтримку соціально-економічного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей;
— Сприяння з боку центральних органів влади транскордонного співробітництва в окремих районах Донецької та Луганської областей з регіонами Російської Федерації;
— Створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку в окремих районах Донецької та Луганської областей;
— Повноваження депутатів місцевих рад та посадових осіб, обраних на дострокових виборах, призначених Верховною Радою України цим законом, не можуть бути достроково припинені
Як бачимо, конституційне закріплення цих «домовленостей» означає:
- створення на окупованих територіях непідконтрольного Києву квазідержавного проросійського утворення з власними судами, прокуратурою, збройними силами (так званою «народною міліцією»), мовною політикою тощо;
- величезну «дірку» в українсько-російському кордоні;
- амністію як безпосередніх вбивць та насильників, які перетворяться у «народну міліцію», так і їх організаторів та фінансових спонсорів.
І все це – і відновлення зруйнованої інфраструктури, і виплата зарплати й пенсій амністованим злочинцям, все це фінансуватиметься за рахунок держбюджету України. Тобто імплантується ракова пухлина, яка запустить метастази по всій країні.
І такі метастази вже помічаються. Вже почалися балачки про Закарпатську народну республіку, а там гляди дійде черга й до Галицької, Слобожанської, Таврійської та інших «республік». А й справді, якщо «особливий статус» дозволений Донецьку та Луганську, то чим гірші за них Львів, Харків, Одеса чи Херсон? Так і починається розпад держави.
Чому ж Порошенко так наполегливо й брутально проштовхує ці фатальні зміни? А тому, що це
вимога самого Владіміра Путіна.
«У політичному врегулюванні декілька умов, кілька позицій. Перше — це конституційна реформа, в якій повинні бути враховані законні права людей, які проживають на території Донбасу», — сказав президент РФ Володимир Путін після переговорів «нормандської четвірки» в Мінську.
Ось така картина маслом. Цілком закономірно постає питання: хто в нас сидить на Банковій – Президент незалежної країни чи слухняна маріонетка Кремля?
Наостанок хотілось би запитати нардепів, які мають намір голосувати за ці зміни. Що ви з цього матимете? Порошенку світить посада губернатора якщо не Малоросійської, то хоча б якоїсь Мухосранської губернії. Зі збереженням «свечного заводика» у Липецьку. Аналогічні «цукерки» отримає його найближче оточення. А на які преференції розраховуєте ви? Якщо на хлібні місця від щедрот ВВП, то мушу вас розчарувати. У нього й своїх претендентів надлишок. Вас елементарно використають як відомий предмет одноразового використання, а потім викинуть на смітник. І правильно зроблять, бо ви цього варті. А ваше голосування однозначно покаже, хто з вас народні, а хто – шоколадні.
