Останній тиждень перед ймовірним позачерговим пленарним засіданням парламенту, на якому можуть поставити на голосування, схвалений Конституційним судом, проект змін до Основного Закону, розпочався з масованої кампанії у соцмережах противників його перегляду. Мовляв, «…не час змінювати Конституцію у період війни…», «…не можна вносити до Основного Закону якийсь особливий статус» окремих районів Донбасу, і взагалі – все це суцільна «зрада», «танцювання під чи то сопілку, чи то гармошку, чи балалайку Кремля…». І тут же з апеляцією до авторитету президента Л.Кравчука поширюється думка про необхідність цілковитої економічної ізоляції нині окупованих територій.
Звісно, фраза «Не на часі!» для українського пасіонарія  - це як доза «коксу» чи «ширки» для наркомана. Але «кайф» швидко закінчується, провокуючи, «ломку», біль, та істеричні метання в пошуках нової дози.
Відтак українцям варто б не повторювати магічну фразу «Не на часі!», а нарешті замислитися над тим, яка альтернатива чекає нас у разі відмови від конституційних змін. І мова тут не лише про Донбас, а про країну загалом. Припустимо, ми відмовимося від запропонованої Петром Порошенком і парламентською більшістю децентралізації влади. А що буде далі? Яким чином можна змінити стосунки між державою і громадянином, не змінюючи правил?
Теоретично можна знайти 27 Саакашвілі, Москалів, Тук… Але далі ми насправді отримаємо протистояння особистості і системи. І не факт, що у більшості випадків переможе особистість. Тож чи не варто змінити саму систему так, аби вони давала можливість максимально розкритися особистості? Бо що ми маємо у більшості регіонів нині? А  унікальний симбіоз старих корумпованих діячів епохи Кучми, «професійних патріотів» ющенківської «закваски» та цілу купу сервільних чиновників середнього віку, для яких система стала засобом виживання та збагачення. От саме цьому легіонові «кровосісь» і не потрібні ніякі конституційні зміни. Їм не потрібна ніяка децентралізація. Радше навпаки – ця публіка з надривом у горлі розповідатиме про необхідність посилення адміністративних функцій влади начебто з метою «зміцнення держави».
Не ідеалізую запропоновані конституційні зміни. Насправді запропоновані владою розширені повноваження територіальних громад та місцевих органів самоврядування – це лише крок у дусі Європейської хартії місцевого самоврядування. Він лише створить умови для зміни системи, але в одну мить не змінить психологію більшості українців, не змусить їх відмовитися від патерналістського ставлення до держави.
А от щодо Донбасу, то, напевно, противникам «особливого статусу» варто було б для початку навчитися відрізняти рамочне визначення і контент. Багато з нас чомусь сприймає закріплення у Конституції «особливостей місцевого самоврядування» на окремих територіях як розширені права і ледь не цілковиту автономію. Гаразд, відмовимося від такої норми. І навіть припустимо, що за кілька місяців нашим Збройним силам вдасться звільнити територію від російських окупаційних військ і організованих банд сепаратистів. А далі що?
Чи готові ці території до самостійного формування місцевих органів влади? Чи готові вони взагалі жити згідно з українським законом? Хтось напевно гадає, що звільнені Донецьк і Луганськ нічим не відрізнятимуться від Харкова?!. Але це далеко не так. Після півторарічного хазяйнування «Русского міра»  потрібно буде щонайменше 5 років, аби мешканці цих територій хоча б усвідомили себе громадянами України. Вже не кажу про необхідність проведення на територіях фільтраційних заходів, часткового обмеження пересування для мешканців нині окупованих територій тощо.
От і запитання: чи можна навіть відмежувати нині окуповані території блок-постами (може й колючим дротом) без закріплення їх тимчасового особливого статусу? Напевно, можна. Але в такому разі тисячі вчорашніх сепаратистів судитимуться з Україною у Європейському суді з прав людини і ЄСПЛ при цьому буде на їх боці. Бо як же ж так, «Конституція єдина для всіх… і тимчасових винятків немає…»
Ото ж проблема, напевно, не в перехідних положеннях, а в Законі «Про особливості здійснення місцевого самоврядування на….». Він може бути таким собі «пасом» захарченкам-плотницьким, з амністією, «народною міліцією» і т.п, як це вже було після «Мінська-1», а може й бути з колючим дротом, вишками, контрольно-пропускними пунктами і багатотисячними патрулями українських нацгвардійців у кожному місті та містечку. Все залежить від контенту, яким наповнять депутати сам закон...