Як жартували в 90-х, якщо в Польщі реформи відбулися шляхом шокової терапії, в нас відбувається просто шок без жодного терапевтичного ефекту.
 
З тих часів минуло два десятиліття. Польща стала членом ЄС, і як би не дискутувалося питання доцільності цього членства, ефект від польських реформ можна побачити беззбройним оком. Просто перетинаючи українсько-польський кордон, відчуваєш таку гамму почуттів, що питання доцільності євро-орієнтації відпадає само по собі. Якість доріг, будинків, одягу, сервісу – цей перелік можна продовжувати безкінечно.
 
В той самий час на теренах рідної неньки продовжується шоковий дерибан державного майна та державних грошових потоків. При чому шоковим цей процес є для населення, а дерибаном – для все тієї ж купки олігархічних родин, що й десять років тому. Всі (чи майже всі) реформи запроваджуються з єдиною метою – перерозподілу впливу між владними кланами. Всі грошові потоки, якими намагається врятувати українську економіку світова спільнота, потрапляють в жорстку систему внутрішнього перерозподілу, в результаті чого на справжні потреби залишається не більше 20 відсотків.
 
Втрату ситуацією керованості уряд виправдовує (звичайно, а як же!) війною та небажанням бізнес-спільноти виводити з тіні реальний грошовий обіг. «От, якби ми контролювали тіньові фінансові потоки…» – каже уряд, а далі всі розуміють, що тоді б хтось ці потоки спрямував у свої кишені, а Арсеній Петрович суворо погрозив пальчиком і пообіцяв розібратися.
 
Ніяк не розуміє а ні уряд, а ні той самий Арсеній Петрович, що починати треба з відновлення довіри до владних та фінансових інститутів, а вже потім якось вмовляти громадян повірити в ці зміни й запрошувати до співпраці. Все здається можновладцям, що можна просто видати наказ і всі кинуться його виконувати! Не йде СРСР з голови в урядовців.
 
Ось, нова ініціатива Нацбанку – обмежити максимальній розмір готівкових операцій сумою 50 000 грн. На хвилиночку, вдумайтеся в цю цифру! Це дві тисячі доларів США.
 
Тобто Національний банк, разом із урядом пропонують загнати в контрольовану безготівку всі транзакції, окрім купівлі хліба та жетонів на метро. А що ви пропонуєте у відповідь, пані Гонтарєва? Де стабільність валютного курсу? Де надійність банківської системи? Де прозорість у використанні податкового бюджету? Де медицина і освіта, на яку йдуть податки? Де дороги й міський транспорт? Де все це?!
 
«Скоро все це буде», – пообіцяє уряд і поправить пальчиком окуляри на носі. Ну ось, коли буде – тоді й приходьте зі своїми чудовими ідеями, я так вважаю.
 
В ті самій Польщі, з якої я почала, шокова терапія супроводжувалася постійним звітуванням уряду про те що зроблено, чому саме так і які заплановано наступні кроки. І поляки розуміли, навіщо їм цей шок.
 
А ми… Ми, на жаль, теж розуміємо. Шок від українських реформ потрібен, бо в олігархів різко поменшали прибутки. Ось і вся терапія.