Уважне прочитання текстів ( і коментарів до них ) на ДД за останні рік-півроку дозволяє здійснити умовний поділ дописувачів на дві категорії. Перша група є палкими прихильниками чи критиками Тимошенко, Януковича, Ющенка, etc., тобто з різним ступенем гарячковості чи виваженості, аргументованості чи голослів’я нищать чи обороняють своїх кумирів. Друга група політзалежних є носіями політичного агностицизму, що зводиться до вислову «всі-вони-однакові», и не менш палко обґрунтовують своє небажання розрізняти політиків принциповою неможливістю визначення носіїв тих чи інших цінностей у гомогенному людському стаді, або ж ідуть ще трохи далі, заперечуючи існування цінностей взагалі. Обидві категорії не представлені в чистому вигляді, тобто не є расами, а навпаки, знаходяться в стані перемішування та сепарації.
Споглядання цього виру протистояння викликає щире захоплення й спонукає озброїти всіх зацікавлених осіб якщо не новими релігією чи ідеологією, то певною світоглядною моделлю, яка б надала обом категоріям борців ще більшого завзяття й натхнення, щоб вони ще довго мали змогу радувати поціновувачів свого таланту.
Вирушаючи вслід за Блезом Паскалем, котрий у середені XVII-го століття, взявши малий перепочинок після творення наукових істин та потрохи обживаючи окрайчик вічності, розмірковував над природою Бога й божественного, спробуємо зіграти в своєрідне «парі Паскаля», покликавши на допомогу мову Ніцше, Гайдеггера, Ясперса та термінологію сучасних «точних» наук.
Хай там як, а спроба метафізичної спекуляції могла б виглядати й ТАК:
А). Становлення [індивідуальної] свободи ось-буття ( Dasein ) є прагненням безмежної можливості, яке за відсутності перешкод прямує до сингулярності й відтак не зважає і не впливає на інших. Суттєво, що досягнення (чи асимптотичне наближення) стану сингулярності руйнує ось-буття в спосіб смерті чи дочасного божевілля.
Б). Але інші в певному розумінні є, й кожен з них, зокрема, також у більшій чи меншій мірі реалізує своє прагнення свободи. Навіть той, хто не рухається, готовий у будь-яку мить розпочати цей шлях або впасти. У генеральній сукупності всіх інших, яка лише представляє людину, і ти сам лише один із них. Розподіл ступеня становлення свободи в цій генеральній сукупності статистичний. Віртуальна “температура” цього становлення є лебегів інтеграл від функції прагнення свободи, обчислений по простору інших. Ця генеральна сукупність є людством.
В). Генеральна сукупність інших відносно кожного окремого Dasein має властивості гайдеґґерової публічності. Публічність завдяки взаємній проникливості, зчепності окремих Dasein внаслідок комунікації ( бо всі вони примірники людини ), чинить “тертя”. “Тертя” в просторі-часі публічності “вирівнює” температуру становлення свободи, зменшує дистанції й відмінності, градієнти ступенів прагнення свободи, розпорошує силу окремих прагнень. Тобто поводиться цілком так, як і його відповідник у механіці.
Г). Але як і в механіці чи при взаємодії сил, градієнти прагнень свободи, зменшуючись, чинять зворотній вплив на публічність, збільшують її статистичну температуру становлення свободи, тобто кожного Dasein. Становлення до сингулярності окремих Dasein, завдяки тертю публічності, витягують на інший щабель прагнення творчості саму публічність в цілому. Це новий, а, значить, ширший за обсягом, схопніший щабель ТВОРЕННЯ МОВИ, якою пасує розмовляти сингулярністі. Нескінченно відновлюючись у своїй якості, публічність знов і знову відновлює й механізм тертя, що компенсує швидкоплинність окремого Dasein для забезпечення самовідновлення процесу в цілому. Знаходить розв’язання запитання Ніцше: для чого потрібна потолоч? Як потолоч сама по собі, вона нікчемна, але ВІДНОВЛЕННЯ процесу передачі енергії та інформації від індивідуальних прагнень свободи до людства в цілому забезпечує саме публічність.
Ґ). Якщо публічність нагадує неструктуровану масу, то в’язкість та зчепність її різко збільшуються при структуруванні в народ, націю, чи навіть в освічену потолоч або інтелектуальну еліту. Таке структурування підвищує ефективність зворотнього впливу на публічність спадаючих градієнтів прагнення свободи. Збурення температури і неоднорідності прагнення свободи краще ЗАЧІПАЮТЬ всередині структурованої публічності, якою є, наприклад, громадянське суспільство. Інтенсивніше передається інформація й рухається процес відновлення прагнення свободи в послідовності окремих життів і поколінь.
Д). Градієнт становлення свободи, підносячи публічність на новий щабель свободи, творчості і мислення, підіймає її та збільшує виднокіл становлення, тобто видимості буття. Відбувається втягування нових обшарів становлення в працю ось-буття щодо мислення-інтерпретації (Ніцшево тлумачення в трактовці Ясперса), тобто - щодо пізнання і творчості, здобутки яких починають самостійне життя в СТИЛІ й МОВІ, хоч і засміченими вульгаризаторством публічності. Відтак нарощується сингулярність ось-буття в різних точках публічності. Знов повертається зворотній вплив сингулярності мислення-інтерпретації на публічність і нашу з нею спільну домівку – світ. В результаті збільшений творчий потенціал мислення-інтерпретації становлення свободи вибудовує (вишиковує) ширший круг світу, створюється більший обсяг інтерпретованого навколишнього світу. Творення світу і є інтерпретацією буття.
Е). Сенсом буття є структурування (схоплювання) хаосу становлення шляхом творення навколишнього світу за допомогою мислення-інтерпретації, рушієм якого є становлення свободи окремого ось-буття. Структурування хаосу становлення може мати прообразом (моделлю) вишиковування ієрархії інтерпретацій як ієрархії впорядкованих трансфінітів. Тоді так інтерпретоване становлення свободи ось-буття є ПЕРШИМ трансфінітом. Постає проблема віднайдення наступних трансфінітів-екзистенціалів. Або проблема здійснення стрибків через утворення послідовності трансфінітів, що відповідають послідовності булеанів множин вже інтерпретованого. Поза інтерпретацією і відтак творенням світу, позаду них чи над ними, жодний сенс буття не лежить. Так само не має жодного сенсу минуле поза актуальним (теперішнім) творенням інтерпретації (творенням світу), яка власно вперше й надає сенсів минулому як минулому. Майбутня інтерпретація теперішньої інтерпретації минулого вишиковує ієрархію інтерпретацій на кштальт впорядкування трансфінітів. Світ минулого вкладений в теперішній світ і відтак відкритий сам до вкладання в світ майбутнього. Тому теперішня мить не містить нічого довільного й зайвого, що не зазнаватиме майбутньої інтерпретації та вкладення в майбутній світ. Тяглість вкладання інтерпретацій (вкладенних світів) наявно становить сенс історії.
Є). Публічність, навіть людство в цілому, не має відокремленої самодостатньої цінності чи сенсу. Сенс має окреме ось-буття, коли воно прагне до своєї найбільшой можливості свободи, прямує до сингулярності. В такий спосіб воно творить навколишній світ і внаслідок цього ВКЛАДАЄ СЕНС у буття. Ось-буття, що позбавляється такого прагнення, падає в публічність і стає складовою частиною потолочі, виправданням існування якої слугує лише те, що вона продукує окремі життя, відновлює неперервність зміни поколінь, шляхом комунікації всупереч власному бажанню й усвідомленню передає у різні віддалені свої частини енергію прагнення, ніколи не досягаючи змісту того, що передає.
Ж). Єдиним виправданням і сенсом МОГО існування є те, що я інтерпретую сенс буття. Це виправдання є лише МОЄЮ інтерпретацією.
P.S. Прояснення незаконно протягнутих у цю метафізичну конструкцію математичних (тобто – логічних) понять може зруйнувати всю побудову. Оскільки математика і логіка нав’язані інтерпретації буття в гвалтівний спосіб. Якщо структура мислення-інтерпретації вийшла переважно логічна з невеличкими творчими стрибками-перериваннями логіки, то нема жодних підстав заздалегідь приписувати переважну логічність структурі самого буття (так само, як нема підстав заздалегідь приписувати буттю взагалі будь-яку структуру). Само буття, якщо взагалі має якусь незалежну від інтерпретацій структуру, виходить на поверхню хаотичним становленням. Отже, значно більш логічним було б інтерпретувати буття нелогічно-творче, тобто в абсурдний спосіб. Хай там як, а претензії логіки нестерпні!
Але що ми програємо, якщо буття насправді не має сенсу? Абсолютно нічого. НІЩО або ПОВТОРЕННЯ. В тому ж випадку, коли ця метафізика має сенс, на нас чекає ВОГОНЬ З НЕБЕС або ЛЮБОВ ДО ВЛАСНОЇ ДОЛІ. А значить наш виграш – максимально можливий. Гра справедлива. Грати варто!
