Недавно писал о Петре Лещенко, высказав предположение, что великий кабаретный певец, которого принято считать шансонье русской эмиграции и артистом, безусловно, русским, не мог, при этом, не заниматься и украинской культурой.
 

 
Предположение основывалось на двух фактах.
Первый: Лещенко - этнический украинец, уроженец Херсонской губернии (вырос в Кишиневе, потому и стал румынским подданным в 1918 году, когда Кишинев перешел к Румынии от Российской империи).
Второй: в 20-е годы, Лещенко жил и работал в Черновцах.
 
Теперь этому нашлось документальное подтверждение - интуиция меня таки не подвела. Спасибо черновицким библиотекарям (лично - Ольге Дмитриевне Серебриян) - прислали книгу, сборник воспоминаний (воспоминаний современников, что важно!) о борьбе за независимость Украины на Буковине между двумя мировыми войнами.
 

 
Там есть мемуарный очерк Василя Руснака - украинского ученого и общественно-политического деятеля в Румынии.
 

 
Краткая справка о Руснаке: по профессии - адвокат, в 1920-30-х годах был лидером социал-демократической партии Буковине , жил и работал в Черновцах, где выпускал газету "Робітник". Впоследствии жил в Бухаресте. Соавтор румынско-украинского и украинско-румынского словарей (Бухарест, 1963 и 1964).
 
Итак, Руснак вспоминает:
 
"…Час від часу деяким здібним і енергічним любителям українського драматичного мистецтва вдавалося склеїти нашвидкоруч з артистів-аматорів… різних самодіяльних гуртків театральну трупу, яка появлялася як комета на буковинському горизонті і, давши дві-три вистави, зникала, звичайно, через недостачу матеріальних засобів, яка породжувала роздори між членами такої трупи.
Одною з таких нашвидкоруч створених театральних труп був так званий «Народний театр», зорганізований у 1923 році і очолений Петром Лещенком, що виступав під псевдонімом Петро Мартинович. Це була здібна і багатогранна людина як організатор, режисер, актор, співак і танцюрист. Він знав напам’ять цілу партитуру опери «Запорожець за Дунаем» та драму «Сватання на Гончарівці» Г. Квитки-Основ’яненка .
В «Запорожці за Дунаєм» Лещенко зіграв з великим успіхом роль Карася, Катерина Синюк-Голдшмідт роль Одарки, початкуюча тоді актриса Феліція Добростанська зіграла з досить великим успіхом роль Оксани, а студент Максим Кухта роль Андрія. Максим Кухта виконував кілька років підряд у театрі товариства «Руський Міщанський Хор» всі тенорові ролі. У п’єсі «Сватання на Гончарівці» Лещенко зіграв знамениту роль Стецька.
Та тому що в тодішніх умовах український театр на Буковині не міг дати йому постійного матеріального забезпечення, Петро Лещенко покинув театр і Чернівці та перейшов жити до Бухареста…"
 

 
Отныне, друзья, связь Лещенко с украинской культурой не предположение, а факт, не подлежащий сомнению.
Впрочем, какие могут быть сомнения?
 
Вот песня Петра Константиновича, из самых известных - "Все, что было". Эти слова стали и названием российского сериала о его жизни и судьбе - талантливой, но пропагандисткой и очень "ватной" картины.
Песня, конечно, на русском языке. Но - вслушайтесь в акцент. Украинско-молдавский, такой милый, такой родной с раннего детства. Безусловно, это - часть украинской культуры. Украинской культуры на русском языке, привыкаем, есть и такая...