На кожних виборах, від місцевих до президентських, кандидати волають про корупцію. І всі обіцяють відчайдушно з нею боротися аби вирубати її, проклятущу, під корінь. Та так доборолися, що вона вже стала чи не головною загрозою самому існуванню держави.
 
Аж ось нарешті зажевріла надія. 22 травня Верховна Рада ухвалила закон, внесений Юлією Тимошенко та ще 15 депутатами, який передбачає запровадження інституту громадського обвинувачення. Для корупціонерів цей закон як інсектицид для тарганів, бо дає можливість будь-якому громадянину виступати у статусі громадського обвинувача, та ще й дозволяє несанкціоновану аудіо та відео фіксацію.
 
Та як то кажуть, недолго музыка играла. Як і слід було очікувати, головний наш борцун з корупцією не забарився цей закон заветувати. А чому слід було очікувати? – Та тому, що прийняттю цього закону чинився шалений опір. Для його ухвалення у першому та другому читанні знадобилось два дні та 16 голосувань, і основна маса недобору голосів у коаліції припадала на БПП та НФ. Тож президентське вето було очікуване.
 
Закон у другому читанні і в цілому був ухвалений 22 травня, а вже 23-го почалася "артпідготовка", причому була задіяна "артилерія" великого калібру. 23 травня член правління Центру політико-правових реформ, доктор юридичних наук, заслужений юрист України, професор кафедри кримінального права КНУ Микола Хавронюк у статті на Liga.net піддав ухвалений закон нищівній критиці.
 
"Я різко негативно ставлюся до цього закону, оскільки він підриває підвалини державності, розв'язує війну всіх проти всіх, викликає ще більше конфліктів в суспільстві".
 
Ось так і рубонув, руйнує державність, розв'язує війну, слава богу, хоч не ядерну. Які ж аргументи наводить шановний професор, пророкуючи цей Армагеддон, чому передбачає катастрофічні наслідки від застосування цього закону?
 
"Перш за все тому, що закон надає фізичним особам невластиві їм повноваження. Стаття 17 Конституції України говорить, що питання національної безпеки відносяться до компетенції правоохоронних органів. До числа цих питань, згідно з законом про основи державної безпеки, входить і боротьба з корупцією. Тобто конституційна функція правоохоронних органів незрозуміло на яких підставах передається фізичним особам. Створюється вкрай небезпечний прецедент громадських обвинувачів по справах корупції. Але хто може дати гарантію, що за місяць по тому хтось не вимагатиме створити подібний інститут у кримінальних провадженнях про торгівлю наркотиками, про екологічні злочини чи злочини проти виборчого права? Після цього можна буде забути про рівність кожного перед законом та судом".

За всієї поваги до наукових ступенів, титулів та інших регалій мушу зазначити, що шановний пан професор, м'яко кажучи, жонглює поняттями.
 
По-перше, посилання на статтю 17 Конституції та закон про основи держбезпеки некоректне, оскільки громадське обвинувачення не підміняє правоохоронні органи, а є альтернативним інститутом, що наповнює реальним змістом частину першу статті 5 Конституції України:
 
"Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Інститут громадського обвинувачення і є тим самим інструментом, завдяки якому народ матиме можливість здійснювати владу безпосередньо.
 
По-друге, самі правохоронні органи являють собою чи не найбільше джерело корупції. Варто лише подивитися на розкішні маєтки прокурорів, міліціянтів та служителів Феміди, нажиті "непосильною працею". Тому інститут громадського обвинувачення може стати саме тим інструментом, який допоможе очистити правохоронні органи від цієї зарази.
 
По-третє, важко зрозуміти побоювання щодо можливого створення подібного інституту у кримінальних провадженнях про торгівлю наркотиками, про екологічні злочини чи злочини проти виборчого права. Чи у згаданих сферах відсутня корупція? І зовсім вже незрозуміло, яким чином інститут громадського обвинувачення порушує рівність кожного перед законом та судом.
 
Що ж пропонує шановний професор, які ефективні засоби протидії корупції? – А нічого не пропонує. Самі лише штампи про сильну державу, здатну захищати інтереси громадян, про створення незалежних та підконтрольних суспільству правоохоронних органів, підняття професіоналізму і сумлінності працівників та інші мантри, які ми чуємо вже майже чверть століття. Іншими словами, залишити все як є.
 
Чому я так багато уваги приділив статті шановного вченого? - А тому, що практично ті ж самі аргументи містяться у президентському вето. І такого ж штибу пропозиції.
 
"Слід дійти висновку, що положення Закону спричиняють ризики порушень прав і свобод людини, не відповідають Конституції України, базовим законодавчим актам, міжнародним зобов'язанням України у сфері боротьби з корупцією, інтересам забезпечення національної безпеки, у зв'язку з чим пропоную його відхилити. Натомість вважаю за необхідне зосередити зусилля державних органів та інститутів громадянського суспільства на забезпеченні ефективної та дієвої реалізації існуючих законодавчих норм щодо протидії і боротьби з корупцією та участі громадськості у цьому процесі".
 
Як бачимо, президент не запропонував конкретних способів протидії корупції, обмежившись обтічними фразами про необхідність зосередити зусилля, забезпечення дієвої реалізації та іншими штампами часів недорозвиненого соціалізму. Для повноти картинки не вистачає хіба що "посилити", "підвищити" та "згуртуватися навколо рідної партії та уряду".
 
Особливо зворушує турбота про відповідність Конституції, якщо згадати, що про це піклується людина, яка сама вже понад рік брутально порушує цю Конституцію. Маю на увазі суміщення власного бізнесу з президентською посадою. І не просто порушує, а й має намір порушувати й надалі, заявляючи, що не продасть 5 канал.
 
Зрозуміло, що один лише закон не подолає корупцію, але це перший вагомий крок у цьому напрямку. Інститут незалежного від влади громадського обвинувача у поєднанні з легалізацією несанкціонованої аудіо та відео фіксації є тим інструментом, який виводить з тіні корупційні діяння на всіх рівнях. Тож не дивно, що ухвалення цього закону зазнало ходінь по муках. Не дивує й різко негативна реакція окремих експертів, все це неважко пояснити. Важко пояснити чому Президент України своїм вето бере під парасольку цих лицарів гривні та долара. Бо це вже пряма загроза державній безпеці.
 
У Верховної Ради є нагода підвищити свою не надто високу репутацію, подолавши президентське вето. Теоретично голосів коаліції для цього вистачає. Якщо ж цього не станеться, це буде ще один крок до дострокових парламентських виборів. А результати голосування покажуть, хто з депутатів народні, а хто - шоколадні.