Якось мені в коментарях було задане питання: 15.06.2015 12:01:36
Но, к сожалению, автор не дает рекомендаций, как можно иначе, и как нужно для этого действовать. "Навчитись думати і діяти самі" - это примерно как "заработать денег". Общее пожелание.
 
Если автор уже подумал - что он придумал? А если даже сам автор не придумал - о чем статья?
Востаннє редаговано SIM 15.06.2015 12:02:07
 
   Я не зміг відповісти в коментарях, тому що це питання дуже обширно і відповісти декількома реченнями практично не можливо. Тому попробую відповісти трохи ширше.
 
   Давайте спочатку поглянемо на Природу. Природа мудра і в ній вже все давно придумано і втілено в життя. А людське суспільство – це частинка природи, і живе по законах природи. Єдине, що відрізняє людину від решти живого – це те, що людина може спостерігати, аналізувати, робити висновки та в деякій мірі вибирати з того що в Природі вже є.
 
   Оскільки людина живе в суспільстві собі подібних, то має бути якийсь суспільний лад, який буде визначати відносини в цьому суспільстві. Нам відомі багато різних моделей взаємовідносин в суспільстві, наприклад, общинний, рабовласницький, капіталістичний, соціалістичний, демократичний і т. д. А інші живі творіння, які живуть колективом, мають якийсь суспільний лад? Та безліч. Нам треба тільки подивитись та вибрати щось підходяще для себе. Візьмемо мурашок. В них є певний суспільний лад. Є правителька, яка забезпечує цілісність суспільства, є різні категорії «челяді» з певними спеціальностями, від трутнів самців, які забезпечують продовження роду і до робочих мурашок, що будують житло, добувають їжу, охороняють від загарбників і т. д. Теж саме в термітів чи бджіл. Ю_щенок миздобул мабуть не даремно пасіку тримав, правда нічому доброму не навчився. Теж саме і в зграї вовків, чи лев’ячому прайді.  Є певні закони і певні порядки, є вожаки – керівники та підлеглі.
 
   Тож нам залишається тільки вибрати. І виявляється що маючи право вибору ми не вміємо вибирати. Ми, чомусь, завжди вибираємо гірше. Одна з причин такої нашої поведінки, це те що нас віками дурили, зомбували, винищували мудріших та «буйних». З нами це роблять і по сьогодні. Росія, держава якої немає, нагло краде нашу історію, придумує всілякі нісенітниці про український народ, всіляко нас принижує та знущається. Ми це все терпимо, бо незнаємо правду про свою історію, свою релігію, свої звичаї і т. д.
 
   Росія збирає землі руські. Які руські землі? Коли Київська Русь була цивілізованою європейською державою з усіма атрибутами державності про Росію ще тисячу років ніхто й не чув. Тому нині створюючи свою державу ми повинні в першу чергу достеменно знати свою історію, своє походження і, в кінці кінців, чиїх батьків ми діти.
 
  Є доволі історичних документів в інших державах що до правдивих відомостей про Київську Русь. В римських джерелах Київська Русь згадується ще в 230 роках від Р. Х. як розвинена торгова та аграрна держава, що володіє вмінням обробляти залізо, золото, камінь та дерево. Але потрапивши під владу завойовників близько 800 років тому, русичі-українці трохи розгубили свою історію, культуру, віру, традиції. Нав’язувані століттями міфи та небилиці про українців з роками сприймались як свята правда. Московія, а далі і Росія прикладала і прикладає до цього надзвичайно багато зусиль.
 
    Починаючи з Івана Грозного (1533–1584), Московія цілеспрямовано перекручувала історію Київської Русі, більшість історичних документів було знищено, писались фальшиві літописи, де багато фактів замовчувалось, а більша частина привласнювалась як заслуги московського царства. На це можна було б не звертати уваги, якщо б ця міфологія не зачіпала корінних інтересів України, не була направлена на повне знищення України – її історії, мови, культури. Час показав, що російські імпершовіністи робили і роблять все можливе для реалізації цієї задачі.
 
    Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом «старшебратства» мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії, а також «п’ята колона» в Україні, в яку входять комуністи і майже всі регіонали у Верховній Раді.
 
Відомо що:
– В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 500 років;
– Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.
Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження.
 
   У 1137 р. на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий, який залишився без княжого стола у Київському князівстві. Юрій Довгорукий започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським».
 
    У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з слов’янською святинею – Києвом.
 
    За короткий час (50–80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уроженець від мами мерянки, муромчанки, мокшанки... Так з’явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші. В цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масове «перетікання» слов’ян із Придніпров’я на землі «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов’янам із плодючих земель Придніпров’я іти через непроходимі хащі і болота тисячі кілометрів в невідому напівдику глуш?
 
    На базі християнства на землі «Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською. До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова (Меряни та їхній побут за курганними розкопками 1872 р. – 215 с.). Із 7729 розкопаних курганів не виявлено жодного слов’янського поховання.
 
     Але набагато страшніші негаразди для України-Русі почалися в 1667 році. За ганебним Андрусівським договором про поділ України, укладеним між Польщею і Московщиною у 1667 році, Москва одержала Лівобережжя і “тимчасово” на два роки місто Київ, а Польща — решту українських земель, за винятком Закарпаття, яке належало тоді до Угорщини. Запорізька Січ потрапляла під спільну протекцію Польщі та Москви.
 
    Таємна змова за спиною українського народу двох імперіалістичних хижаків — одного зі Сходу, другого із Заходу — роздерла навпіл живе тіло України. На Півдні нависала над Україною ще третя, не менш агресивна, сила — мусульманська Туреччина і її сателіт Кримське ханство. З 1672 р. Поділля перебувало під владою турків, що націлювалися на Львів і Київ. Так Україна потрапила в смертельні геополітичні “кліщі”.
 
    Андрусівський договір дав початок жахливому періодові в історії України — “великій руїні”, коли народ терпів безперервний тягар зовнішнього тиску і внутрішніх чвар. “Руїна” закінчилася нещасливою для українців Полтавською битвою (1709 р.), після якої московські військові гарнізони остаточно засіли по містах Лівобережжя. Саме тоді (1721 р.) наступила зміна назви Московського царства на Російську імперію. Так з’явилася етнонімічна невизначеність: змішування нащодень, а не лише під гусячим пером у церковних канцеляріях, таких термінів, як Русь-Россія, русин-русскій, що довело до загрозливого для національної ідентичності баламутства. Не менш небезпечним був насаджуваний Москвою асиміляторський термін “малорос”. “Старший брат” замість “русина” став нас називати то “малорусом”, то “южноруссом”, то “черкасом” або “черкашанином”, а то й просто “хохлом”.
 
    В цій руїні ми живемо і до сьогодні. Російська мова домінує в містах, вона домінує у внутрішній документації підприємств, вона домінує у владі. Ми розмовляємо мовою багатовікового ворога, який нищить нас не одне століття і почуваємося щасливими.
 
    Так  от, шановний SIM питає, що робити? Який план розробити для побудови моделі суспільства? Давайте думати разом. По-перше, треба викорінювати, і на сам перед в себе, все московітське сміття. По-друге, повертатись до своїх національних цінностей. По-третє, згадати свою віру та релігію. І в четвертих, визначитись як нація, як країна, як держава, як народ зі славним минулим, з тисячолітньою історією, мовою і культурою. А вже потім вибирати який соціальний чи суспільний лад будувати. Доки ми не будемо єдиним народом з одними помислами і ідеями, нами так і будуть помикати кому не лінь.
 
    Я наприклад прихильник так званого ГЕТЬМАНАТУ. Як що ми зуміємо вирости духовно, повернутись лицем до законів природи, згадати мудрість волхвів, згадати справжні заповіді Ісуса Христа, а не скориговані попами гундяєвими та їм подібними, тоді буде нормальний життєвий устрій.
 
    Що собою являє Гетьманат?
Це синтез культури, віри, духовності, людяності. Взагалі, глобальні перетворення в якійсь людській спільноті виникають тільки тоді коли настає криза, коли ця спільнота стоїть перед вибором, або змінитись, або загинути. Я думаю для української спільноти такі часи вже настають.
 
     Народження оновленої української духовної громади надасть змогу реалізувати передову модель національної держави - Гетьманат, державу української мрії. Її головною особливістю буде природовідповідність, адже її фундаментом будуть закони Природи. Як ми вже говорили, сукупність природних законів в арійській (а ми таки арійці) традиції позначається терміном Прав, тому Гетьманат буде правовою державою в істинному сенсі цього слова. Людяність і життєспроможність української держави буде ґрунтуватися на вченні Вед, Ісуса Хреста, 7-тисячолітній арійській традиції і 25-тисячолітній традиції Білої раси. Зупинимося на кількох найважливіших моментах природовідповідної соціальної організації.
  
    1. Нова держава буде виразником волі українського народу як організованої духовної Громади. Народ делегує виконання владної функції своїм кращим представникам, контролює це виконання за допомогою структур Громади, дає оцінку владі та здійснює її оновлення. Принципова вимога до народних обранців чітко сформульована наприклад, Ісусом Хрестом: «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, і їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх» (Мк 10.42—44). Чим вищий рівень державного діяча, тим вища його інтеграція в життя національного організму. Найвища виборна посадова особа — Гетьман — уже не належить собі, кожна мить його життя належить його народові.
 
   2. Як Всесвіт єдиноначально керується всемогутніми Законами Природи, так на кожному рівні загальнодержавної і місцевої влади має бути повноважна і відповідальна особа. Бо влада — це не лише права, а й відповідальність; права і роботу розділити можна, але відповідальність не ділиться в принципі. Тобто там, де відповідає більше однієї людини, насправді вже не відповідає ніхто, — це однозначно підтвердить будь-який керівник. Найгірша влада — це безвідповідальна влада. Сьогодні ми маємо саме таку владу. І вона такою ж залишиться, незалежно від кадрових перестановок, якщо ми не змінимо модель управління. Гетьманат передбачає виборну персоналізовану владу на всіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування. Чим вищий рівень владних повноважень керівника, тим більша його відповідальність.
 
    Гетьман концентрує у своїх руках усю повноту законодавчої, вико¬навчої і судової влади (окрім здійснюваного виборчого конституційного суду). Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі. Нато¬мість гетьман отримує всі необхідні повноваження для здійснення сис¬темних перетворень. Концентрація влади та її персоналізація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. При цьому Гетьман несе персональну відповідальність за стан справ у всій державі, так само як голова людини — за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності гетьман відповідає всім своїм майном, своєю свободою і своїм життям.
 
   3. Ключовим інструментом контролю за діяльністю Гетьмана, а також  активізації творчого потенціалу народу має бути постійний відкритий моніторинг стану справ у державі. Для цього щоквартально мають оприлюднюватися узагальнені об’єктивні показники у сферах економіки, життєвого рівня, житла, харчування, культури, здоров’я, освіти, народжуваності та смертності, екології, обороноздатності, правопорушень тощо. Люди повинні знати, які реальні процеси відбуваються в житті національного організму — без сьогоднішніх брехні, напівправди та лицемірства: «Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства. Нічого бо нема схованого, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось. Ось чому те, що ви сказали потемки, почується при світлі; і те, що ви говорили на вухо по сховках, оголоситься на крівлях» (Лк 12.1—3); «Хай буде ваше слово: так — так; ні — ні. А що більше цього, те від лихого» (Мт 5.37).
 
   4. Головною метою Гетьманату є поліпшення якості життя українського народу, його економічний і цивілізаційно-расовий прогрес. Тому головні зусилля держави мають бути спрямовані на освіту населення та його оздоровлення. Діти, екологія і культура — це ті сфери, які досі перебували на узбіччі державної політики і фінансувалися за залишковим принципом. У новій державі вони перебуватимуть у центрі, оскільки від них залежить все інше — економічне зростання, національна безпека і міжнародний авторитет.
Формування Гетьманату як передової форми державної організації є ключовою умовою подолання Україною, нинішньої глобальної культурно-цивілізаційної кризи і здійснення Переходу на вищий рівень еволюційного розвитку.
Раса нових аріїв відрізнятиметься від попередників сонячним світоглядом, вищими вольовими та інтелектуально-психічними якостями, суттєво кращим здоров’ям, досконалішим рівнем соціальної організації і технологій.
Не питайте, коли це відбудеться, — процес перетворення України вже розпочався. Тож усе залежить від нас, від нашої сміливості, мудрості, чистоти і волі.
 
    Оце така моя коротенька відповідь на поставлене запитання. Можливо це просто з категорії фантастики, але я так думаю. Хто має інші думки, з задоволенням послухаю.