З кількома уривками мого роману "Сигари для хворого" хтось уже ознайомлений. Дехто вже прочитав книгу, надруковану у 2013 році, повністю. Зараз намагаюся писати продовження. Намагаюся бо ЧАС, ЗДОРОВ*Я та НАТХНЕННЯ не завжди знаходяться в одному місці і нужний час. Попередня назва книги "Сльози на камені". Пропоную коротенький уривок. Одне зауваження, може й  недоречне - матерщина це сміття.
    
     "... Дорога не може бути поганою, чи доброю.Вона просто є! Є як сніг чи вітер, як зорепад, як гори, як, врешті решт, молекула. Дорога це невід′ємна частина всесвіту, це вимір існування світів, планет чи істот котрі мають пройти свій шлях, своєю дорогою. Наскільки ми не будемо заважати іншим йти своєю дорогою, настільки наш шлях буде щасливим. Не варто заважати Феніксові згоріти на своєму шляху – дайте йому відродитися!
     Чи приведе  дорога до храму, залежить тільки від того хто долає шлях. Храм це не будівля, не творіння геніальних зодчих, це місце де перетинаються фізичні і духовні властивості людини, як дитини всесвіти. Це місце надзвичайної гармонії сприйняття Світу. Храм може бути, як унікальна місцина на географічній карті де тебе чує Космос, а може бути постійно з тобою. У твоєму серці.
     Наші шляхи, безумовно, перетинаються з сотнями, мільйонами тих хто йде, чи колись йшов по своїй дорозі. Хтось кидає недопалок, чи фантика від цукерки і залишає бруд тим, хто йде за ними. А хтось зупиняється і робить кладку через струмочок, щоб тому, хто долатиме шлях після нього, дорога видавалася приємнішою.
     Той хто залишає своїм послідовникам сміття – ніколи не знайде Храму. А він був поруч."