У зв’язку з реінкарнацією «Єврейського куреня» (низький уклін Олександрові Коту за новітнє аранжування та фірмовий мастерінг!) згадалася одна зі статей в чернівецький пресі, якою нас із Романом Барановським проводжали на другу «Руту» у Запоріжжі. Нами пишалися, на нас покладали надії:
«Нинішні виступи чернівецьких бардів сприймаються зараз на тлі творчих досягнень у цьому жанрі – пісень Василя Жданкіна, Едуарда Драча, Марії Бурмаки, які стали лауреатами «Червоної рути-89». Чи скажуть своє нове слово в Запоріжжі на «Червоній руті-91» Роман Барановський та Еміль Крупник? Щиро віриться в це. Хочеться, щоб і там вони стали для когось відкриттям. Як порадували цього разу багатьох, хто давно слідкує за їх творчістю»
Відкриттям, можливо, і не стали, але в Українській музичний енциклопедіїї 2006 року видання, в статті «Авторська Пісня» з’явилися такі рядки:
«Поступово розширювалися віковий, соціальний та нац. склад співців української АП, тематика пісень, географія їх побутування та способи розповсюдження. З-поміж співців з’явилися … священики (о.Р.Барановський), до укр. нац.-патріот. тематики почали звертатися неукраїнці за походженням (Е.Крупник)…»
Ну а в чернівецькій публікації найцінніше з відстані років – світлина зали.
Такі світлі, захопленні обличчя– Михайло Григорович Івасюк, батько автора «Червоної рути», Анатолій Миколайович Добрянський… В цьому залі були (на фото їх не видно, але пам’ятаю точно!) Петро Іванович Яценюк з Марією Григоровною (головні чернівецькі «євреї», за версією наївних виборців та хитрих політтехнологів – хто би міг тоді подумати..))).
Це вже - історія.
Історія Чернівців, України.
Історія, яку не хотілося б втратити…
P.S. Реінкарнований курінь: