Цікаво, чи стане Україна коли-небудь справжньою демократичною державою? Вірю, що неодмінно стане, але більш важливе питання: що ж для цього потрібно?
На сьогоднішній день на кожному кроці варварські порушуються права, надані нам, українським громадянам, головним Законом України - Конституцією. Хто ж насправді мусить забезпечити ці права - світова громадськість? Або все ж таки Президент? Але Президент В. Ющенко, який так пишається тим, що запровадив нарешті в державі демократію, на справді встановив повну анархію, яскравим прикладом якої є те, що організатори Сіверодонецького з’їзду – сепаратисти – не те що не засуджені, але ще й нагороджені орденами, а відтак люди, які живуть у Донецькій і Луганській областях, люди, яким гарантовано право бути громадянами України, не знають чи будуть вони ними завтра, а може вони стануть громадянами РФ, або взагалі мешканцями ПіСУАРу - ніким не визнаної автономії невідомо якої країни.
Зараз, на передодні президентських виборів, яких би циніків не зробило з нас життя в нашій державі з її політичними лідерами, в глибині душі кожен з нас все одно сподівається, сподівається на те, що цього разу хоча б щось, та зміниться на краще. Сподівається на того кандидата, за якого віддасть свій голос… а кандидатів в нас як завжди більше ніж потрібно, але це добре, бо  підвищується вірогідність знайти серед них рішення: одне? – А може навіть два!
Задамо обмеження на те, яким має бути Президент, здатний побудувати сильну демократичну Україну, здатний подолати нинішній феодальний устрій нашої держави. Само собою, що це мусить бути інтелігентна, розумна, освічена і патріотична людина, яка б вміла мислити логічно (адже керувати державою – не шапки красти), яка б не плуталась у історичних, географічних тощо фактах, за яку б ми могли не соромитись на міжнародній арені як за обличчя нашої держави. І є ще одна важлива якість, якою має бути наділений наш майбутній Президент. Це – наявність ВОЛІ. Саме ВОЛІ бракувало в минулому нашому народу і багатьом його лідерам для здобуття державності, саме ВОЛІ бракує нині діючому Президенту В. Ющенку для втілення в життя тієї чудової мети, з якою він йшов до влади.
Коли ми задали таке останнє вирішальне обмеження, рішення стало очевидним. Подивіться на Ю. Тимошенко. Серед при владних діячів вона єдина, з ким ще хоче мати справу ЄС. Доказами того, що Леді Ю спроможна діяти рішуче, є те, що вона знищила бартерні схеми в енергетиці, вдихнула енергію в Майдан, змусила м’якого Президента до серйозних дій – розпуск Верховної Ради у 2007 році. До речі, коли вона каже, що всі корупціонери сидітимуть, правдивість цього твердження з її уст не викликає жодних сумнівів. Тому що є в неї та ВОЛЯ, і відповідає вона всім тим умовам, які ми поставили до майбутнього Президента.
Чи закінчується на цьому наш аналіз або ми можемо ще вдосконалити результат? Для повноцінного демократичного устрою окрім сильного Президента нам потрібна сильна опозиція. Але не така опозиція, до якої ми звикли. Протягом часу існування нашої незалежної держави ми майже завжди мали або державу в опозиції до антиукраїнської влади, або, в кращому випадку, антидержавницьких діячів у опозиції до проукраїнських лідерів.
Обмеження ми залишили ті самі, оскільки роль опозиції – створювати альтернативу ефективності врядування. То ж чи є в списку кандидатів ще хоча б один, хто б відповідав тим обмеженням? Потенційно ним міг би стати Олег Тягнибок.
Не будучі при владі, він також виявляє наявність ВОЛІ. Велику Традицію святкувати 14 жовтня кожного року Покрова і в цей день вшановувати Героїв України – Героїв УПА і Українського Козацтва – він перетворив в масові заходи і тим самим здійснив великий прорив в сенсі самоповаги і самоідентифікації українців. Цей акт стоїть на тому ж рівні, що і день вшанування жертв Голодомору, вказуючи логічний напрям історичного розвитку. І якщо ще декілька років тому на Марш УПА приходила порівняно невелика кількість людей, то з кожним роком учасників цього заходу ставало все більше, а цього року на святкуванні зібралися тисячі патріотів і відбулась величезна хода вулицями Київа з портретами С. Бандери і Р. Шухевича.
І ще одну дуже потрібну справу робить ВО «Свобода» О. Тягнибока: вони доносять нашу історію, розкривають головні проблеми нашого сьогодення і відкривають людям очі на першоджерела тих проблем. Я маю на увазі хоча б серію передач «Особливий погляд», а також ряд статей і публікацій на болючі актуальні теми сьогодення.
Але тут не слід нехтувати одним дуже важливим фактором. Програма, яку збирається втілювати в життя О. Тягнибок, не є технологічною. Замкненість економіки і сільського господарства на державі НІКОЛИ не приведуть до процвітання нашу країну, бо держава – самий неефективний хазяїн, тому її призначення – тільки правове регулювання в середині країни і захисту інтересів країни на міжнародній арені. Зовсім не переконливою виглядає і концепція люстрації – докорінного очищення влади, в основі якої полягає боротьба з привидами минулого – кдбістами і комуністами (хоча це теж є важливим, але не першочерговим, бо вже втратило актуальність: замість кдбістів маємо нове покоління прокремлівських агентів, а замість комуністів – партію регіонів), і відкриття фактично всім ворогам України шляху для нашого знищення введенням у паспорт графи «національність», через яку ми у додаток до інших неприємностей отримаємо ще й засудження європейських країн. Що ж ми насправді матимемо, запровадивши таку графу? Ми просто отримаємо російські, єврейські, румунські партії (за записом в паспортах їх членів) в середині України, які не будуть відкрито це декларувати, але будуть такими по суті, а в разі притягнення їх до відповідальності за антиукраїнську діяльність, апелюватимуть до світовою громадськості, спираючись на свої записи в паспортах. І всі газети світу будуть трубити про утиски прав росіян, євреїв, румунів тощо в Україні.
І все ж таки для нашої молодої держави, яка стільки років і навіть століть перебувала в колоніальній залежності, - це зовсім непоганий результат. В нас є два патріотичні кандидати, кандидати, які активно відстоювали у 2004 році волю Українського народу - Майдан, щоб не дати заграбастати країну високоінтелектуальному ПроФФєсору, а згодом і Кремлю. У нас є два кандидати, які мають ВОЛЮ!
Якщо трошки відволіктись у метафізику і замислитись, що уособлює собою ВОЛЯ, гадаю ми в повній мірі усвідомимо її важливість. Л. Силенко в своїй «Мага Вірі» дає визначення Бога, як ВОЛІ, що поєднує духовний і матеріальний світи. В Біблії термін «ВОЛЯ» безпосередньо пов'язаний з виникненням християнства, з рішенням Господа послати до нас свого єдиного сина як втілення своєї ВОЛІ «як на небі, так і на землі». Ось слова Ісуса Христа щодо цього: «38 Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене» (Свята Євангелія від Івана).
А отже оскільки людина є богоподібною істотою, то вона теж наділена можливістю втілювати свою ВОЛЮ в життя. І хоча людина звісно не спроможна створити Всесвіт, але під проводом людини, наділеної волею нації, створюють держави.
Ясно, чому наша держава ніяк не відбудеться — в ній майже немає ознак національної держави - збережена антиукраїнська колоніальна символіка, скрізь панує чужа Україні культура, збережено колоніальний характер влади в провінціях, особливо південних і східних. І політикам це треба усвідомлювати. Саме таке усвідомлення і складання відповідного плану дій повинно передувати застосуванню вольових якостей, адже РОЗУМ вищий за ВОЛЮ.
Тож для створення насправді демократичної країни потрібно спрямувати ВОЛЮ на запровадження «УКРАЇНІЗАЦІЇ», «ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ» і «ДЕКОМУНІЗАЦІЇ», що містить в собі заборону комуністичної ідеології, як це було зроблено урядом Баварії в ХІХ столітті в рамках «кодексу законів боротьби з сатанізмом», атестацію державних чиновників всіх рівнів на знання ними української мови і української історії, кадрову реорганізацію всіх державних, а насправді колоніальних інституцій влади, введення в паспорт графи, яка розрізнятиме «громадянство» і «право на проживання» (тобто шановний гість України).
І хоча Ю. Тимошенко, яка має доволі грамотно сформовану зовнішню і економічну політику, ще мабуть не до кінця усвідомлює, що при побудові сильної держави, їй неодмінно доведеться робити викладене вище, а натомість О. Тягнибок чудово розуміє необхідність подібних заходів, але не має вірного алгоритму їх виконання, разом або опонуючи один одному, вони неодмінно би досягли нашої спільної мети – побудували сильну демократичну Українську Державу, принаймні, заклали б перші цеглини в її фундамент. Чи надамо ми їм таку можливість?
Слава Україні!