Майже у всіх істот, більш-менш розвинутих, за Дарвіном Чарльзом -  чотири кінцівки. У когось вони розташовані горизонтально, щоб краще бігати. Тіпа – тигр, бізон, шакал, крокодил.
 
У когось – дві знизу, дві зверху – то крила,  щоб краще літати.
Сьогодні на акації так файно співала синичка.  Я їй підспівував. Ми порозумілись.
 
Є ще такі істоти, що мають чотири  кінцівки, але використовують лише дві для пересування, а ще дві – для багатофункціональності. Хтось тикає у клавіши, як я зараз, хтось довбається  із відбійним молотком у нічну зміну,  хтось  в’яже шкарпетки, хтось сидить на касі у гіперсупермаркеті  і пробиває кінцівками чек на джин-тонік, сметану та кітікат, хтось бухає тими кінцівками якесь заграничне пойло у крутому генделику, хтось у окопі тримає вже не перший місяць АК, періодично намазує терте сало на український хліб, придобрює його, звісно, укропом…
 
Всі ці хтосі, навіть найкрутіші - це бомжи у порівнянні з найкрутішими пацанами, що звуться боксьорами.
Це таки хлопці, що, виходять на клаптик, огорожений мотузками, і, звиняйте, пиздячать  один одного. А біля того клаптика сидять пихаті пацани зі своїми пасіями і балдєют. Бо в них вже все є. Окрім зрєліща мордобою.
 
Щоб завтра сказати (в перекладі на українську):
- А ти був? Ти де сидів? У десятому? А я у другому… Як він, як його, ну цей, що білий, нахуячив того, як його, того смуглянчика! Супер!
- Так! Супер! Я не пожалкував ті 50 тисяч баксів. Такоє зрєліщє! Обалдєть!
 
То я про жабу. Це така істота (зелена або майже чорна в пупиришках), що або пригає-скаче на пару метрів, або давить. Скажу – вона мене не давить. Принаймні щодо бою, де два пацани «заробили» удвох десь  200 млн. дол.
Руки потягнулись до китайського калькулятора (інших нема)– десь 5 000 000 000 (5 млрд грн.).
 
Жаби не давлять.
 
Темна, майже чорна, в пупиришках, відійшла від зими і копирсається на дачі або в селі в городі біля нових кущиків картоплі.
 
Зелена стрибнула в озерце або в річку. Там тільки-но почалось бурне життя, кожного дня народжуються трильйони мікроорганізмів, якийсь планктон, малюпусіньки  уклєйки, окуні, судаки. Під каменюками на Стугні,  Десні, Случі, на озерах, ставках – раки жіночої статі мечуть ікру. Якщо вони попадають у сітку, пересічний українець їх відпускає, навіть якщо він єврей або грек, тим більше, якщо він з дурдому. Хай живуть… У нашому морі -  бички, кілька…
 
А там… Десь у  берегів Північної Європи  - косяки норвезької сельодки, цінні породи риби по 250 грн. за кіло. В заморському океані  вобще – білі акули, кити, кальмари, скати…
 
Опа – до  чого я це все?
 
А до  того, що вєнєц природи стоїть у кінці харчового ланцюжка. Його ніхто не їсть, бо нєвкусний. Хіба що у джунглях хлопці без інтернету зжеруть якогось орнітолога разом з футболкою та джинсами, або алігатор із принципу.
 
Тому вєнцу у нас потрібно щодоби, по мінімуму – півкіла хєка сріблястого, чверть хлібини, два яйця, три картоплини, півлітра молока, 200 грам фаршу курячого,  пучок укропу…. Ну і 100 грам, або (та) літр пива – самцям, йогурт та пару штук мармеладу для самок. Ну там ще – анальгін, сірники…
 
Я не комуніст, навіть не соціаліст. І мені наче би до фонаря ті “бої “  за мільярди гривень…
 
Я просто не розумію крайнощів – мільярдів і тисяч. І де вони, ті мільярди?
 
І не стільки у боксі. Ті хоч отримують по пиці.
У нас теж є ринг, клаптик, огорожений мотузками. Є судді, або ті, які вдають з себе суддів.
Є й глядачі, що сидять – хтось в першому ряду,  хтось на шару спостерігає в телевізорі…
 
Весна…
 
PS. Кому не сподобалось - ставте два. Буду дуже вдячний.