Я не пам’ятаю точно, якого року відбувся піший марш луганських шахтарів на Київ. У всякому випадку це було до першого Майдану. Було літо (чи пізня весна?..), і шахтарі тоді також сиділи на Майдані і вибивали собі гроші шляхом методичних ударів каскою об бруківку. Я думаю, що це такий містичний культ, якесь домбаське народне повір’я, що гроші можуть появитися, якщо довго полупасити каскою об каміння. Як от потерти пастою ГОІ мідну лампадку пана Алладіна.
 
Ми тоді якраз також працювали в центрі, на Головпоштампі. І от спускаюся я зверху вниз на шнурках, фарбую пензликом жерстяні букви «Почтамп», а знизу за мною спостерігає володар містичної каски. Коли я дофарбував і спустився на грішну запльовану землю, він підходить до мене і прогнозовано питає: а скільки за це платять? Я називаю суму в буржуазному еквіваленті. Ого! – збуджується касколуп. І наступне його питання –  «І шо, вам ці гроші дають?..» - вводить мене в легкий ступор. Надалі у нас відбувається приблизно такий короткий діалог:
 
- Звісно, дають. А якого біса я буду за безплатно висіти на шнурках. Заради романтики?..
 
- Ну, все таки робота…
 
- Стоп, а на фіга мені робота, за яку не платять гроші?
 
- Так а шо робити… Нам от не платять, суки.
 
В процесі розмови вияснилося, що директор шахти без зайвої цнотливості купив нову машину, їздить з сім’єю відпочивати закордон і взагалі веде образ життя бідного римського патриція. І, що саме цікаве, цей директор і відправив їх на Київ вибивати бабло. Оце вже було дійсно круто. Тоді я питаю:
 
- А чому ви не постукаєте касками по голові свого директора? Може від цього стуку бабло скоріше появиться, ніж від торохтіння по бруківці?
 
Мужик відповідає, що ту голову чіпати не можна, бо приїдуть братки і відновлять статус-кво в особливо лютій формі.
 
На цій веселій ноті ми і розійшлися; я поліз на кришу Головпоштампа гроші заробляти, а він пішов до своїх колег гроші вибивати.
 
Але після тієї розмови пієтет, який я відчував до цього андеграундного профсоціуму, у мене вельми понизився. Тому що не можна лізти в шахту, коли твої хазяї тебе демонстративно обкрадають.
 
Ти працюєш на Ахметова, на Звягільського? - То у них є гроші. Піди і вибий своєю каскою у них своє бабло. Боїшся? Тоді це твої проблеми.
 
Чи ти можеш тільки на ці гроші приїхати в Київ на антимайдан, щоби потім розповідати своїм кентам про міфічних американців, яких ти ніколи в очі не бачив і навряд чи коли побачиш?
 
Вибач, колего, але я не співчуваю тобі. А кажу «колего», тому що не вважаю професію промальпініста менш ризикованою, ніж твоя. Врешті, ти відмовився завіситися на 40 метрах висоти, а я в шахті побував. Це було в Степанокринці, неподалік станції Кутейнікове.  
 
Я не співчуваю тобі, тому що твій хазяїн привіз тебе в Київ, аби рабська донбаська система розповсюдилася і на наші палестини. Твій хазяїн - звичайний бандит, хоче тут бачити КНР – «київську народну республіку». І ти своєю каскою зараз висікаєш іскри для цього пожару. Але тут не дамбас, «КНР» тут не буде. Тому що ми не звикли працювати на шару і не маємо наміру звикати. Ми не з породи тих, хто просить. І якщо ми й будемо стукати касками, то вже кевларовими і по дуже конкретних головах. Врешті, це ми, а не ви вже одного разу підкоптили офіс твоїх хазяїв – партії регіонів.
 
Так що краще іди до Ахметова і постукай своєю каскою там. Знаєш, де його офіс? Нє?.. Як ні, то попитай у киян, вони підкажуть. Там жирний офіс, не гірше, як отой розграблений донецький «Метро».
 

П.С. До речі, а ти в курсі, що на твоєму рідному дамбасі війна йде? Чи тобі пофіг?..