Схоже, обіцянки вітчизняних політиків досягти значних результатів у подолання корупції з призначенням директора Національного антикорупційного бюро ризикують перетворитися на PR-фішку тривалого використання. Як учора заявив представник Президента в уряді України Олександр Данилюк, НАКБ «запрацює не раніше як за півроку». А до того часу (уже до літа) має статися одна знакова подія – набуде чинності новий закон «Про прокуратуру», згідно з яким цей орган втратить права загального нагляду за дотриманням законності, ведення досудового слідства, оперативно-розшукових заходів. Якщо зважити на те, що боротьба з корупцією згідно з законом «Про основи протидії корупції» була однією з пріоритетних функцій прокуратури, то виходить, що на півроку високопосадові корупціонери опиняться ледь не у статусі недоторканих.
Звісно, це перебільшення, зважаючи на те, що для боротьби з хабарництвом, вимаганням та економічними злочинами у нас достатньо повноважень є у структурних підрозділів МВС. Проте ніякий мент чи поліцай не наділений правом розслідувати посадові злочини. Ось тут якраз і потрібне Національне антикорупційне бюро, але… Робота його зависла як Windows 7 на старому Pentium з оперативною пам’яттю не більше 512 МВ, бо, бачите, новому директорові НАКБ потрібно провести конкурси з підбору кадрів, ретельно перевірити людей тощо.
Ось це «тощо» викликає багато запитань до Конкурсної комісії яка ще з 9 грудня 2014 року обирала двох фіналістів, прізвища яких лягли на стіл президента України для остаточного призначення директора Національного антикорупційного бюро.
Не маю найменших сумнівів у чесності та порядності голови Комісії Рефата Чубарова, її секретаря Євгена Захарова, чи простих членів: Йосипа Зісельса, Ярослава Грицака, Віктора Мусіяки, Джовані Кеслера, або ж Олександри Яновської, Юрія Бутусова та Євгена Нищука. Але чесності та порядності фахового правозахисника, історика, журналіста, культуролога замало для того, аби не просто провести конкурс на найкращого та найрозумнішого юриста, а й у процесі відбору з нуля сформувати повноцінний державний орган. Останнє, на жаль, не входило до компетенції Комісії, хоча насправді мало стати ледь не ключовим елементом конкурсу.
Уявіть собі президента футбольного клубу, який призначає головного тренера, не знаючи при цьому яку команду і для чого він формує?!. Так у звичайних бізнесових проектах не буває! Зате ми чомусь вважаємо, що будівництво державної структури можна довірити людині, яка не має цілісного проекту бачення НАКБ. Пишу це не на підставі власних припущень, а виходячи з того, що було оприлюднено на відкритих засіданнях конкурсної комісії.
Може призначений 16 квітня Указом Президента на посаду директора Національного антикорупційного бюро Артем Ситник й справді унікальна, геніальна, чесна (хоч і не без запитань) і безкомпромісна людина. Але ми (держава Україна та її громадяни) не маємо піврічного резерву часу, аби жити мріями про те, що в країні ось-ось розпочнеться боротьба з корупцією. Поки ми мріятимемо від нас утече остання електричка перспектив членства в Євросоюзі після 2020-го й навіть отримання безвізового режиму з ЄС хоча б у найближчі рік-два.
Відтак, якщо вже Конкурс закінчився й президент зробив свій вибір на користь А.Ситника, взявши тим самим відповідальність за нормальне функціонування Національного антикорупційного бюро на себе, то глава держави мав би відкрито поставити завдання новому очільнику НАКБ негайно подати не тільки план-концепт діяльності бюро, а й вимагати від нього конкретних результатів боротьби з корупцією вже у процесі формування нової структури. Для цього слід хоча б пам’ятаючи про втрату прокуратурою багатьох повноважень найближчими тижнями.
До речі, про сумніви. Нині не час картати пана Ситника за те, що в Національне антикорупційне бюро він прийшов з адвокатської компанії тестя мера Харкова Кернеса – Юрія Гайсинського. Адвокат тим і відрізняється від політичного діяча, що відстоювати у судах йому доводиться далеко не дружину Цезаря, яка, як відомо, поза підозрою, а переважно громадян, які мають серйозні проблеми із законом. Але як бути з адвокатом, що декларує 2 тисячі гривень доходу на місяць? Або він поганий адвокат, або… не все декларує. І ще одна цікавинка: у новій біографії пан Ситник пише, що пішов з прокуратури Київської області через «незгоду з політикою режиму Януковича, криміналізацією правоохоронних органів, згортанням боротьби з корупцією, абсолютним непрофесіоналізмом і ангажованістю режимом тодішнього прокурора Київської області», а от на офіційному сайті адвокатської фірми «Юридичної гарантії» сказано, що наш достойник просто звільнився з органів прокуратури «за власним бажанням». Звісно, тут немає прямої суперечності з твердженням про незгоду з опричниками Януковича, але щось таки викликає сумнів…
Олег Оленюк.
