Ось Росія кінця 90-х. Мені навіть трошки шкода, що я пишу про бандитизм після розвалу СРСР. У 2010-х повертається правильне мистецтво, неосоцреалізм, який живе у віртуальних просторах (інтернет, телевізор, радіо, газети, художні й наукові книжки). Соцреалізм ставив на театр за його виразність. Неосоцреалізм експлуатує псевдо-документальність. Повертаються старі тактики контролю інформації та поширення дезінформації, як у 60-ті. Наступає епоха брєжнєвського комунізму, який був часом заміщення терору консюмеризмом як основи роботи з популяцією. Андропов намагався повернути минуле, тобто репресії, саме для реставрації радянського проекту. Було пізно.
Незначна зміна кута погляду дозволяє побачити філогінез соціалістичного проекту в Росії та його майбутню долю.
Немає сенсу вказувати, що філогінез можна зобразити лише умовними штрихами, вказуючи домінантні риси періоду. Насправді ж, у ньому багато суперечностей і конфліктів інтересів.
Через революцію, тобто ротацію представників еліт, радянська влада встановила новий проект державного ладу. У 30-х вона досягла свого піку. У 40-х вона була травмована, але терор працював, тому система не вимкнулася. Хрущов щось казав про повернення до витоків, до Леніна. Натомість, партія 60-х вимкнула терор і винесла Сталіна з Мавзолею. Хоча мала би винести і Леніна, бо він був за терор також. Хоча неп з вільним ринком - це його ідея, тому він трошки про-консюмерист.
Фактично, боротьба за владу в ГКЧП - це процес розпаду радянського проекту на дрібні частини. Грицак має думку, що свобода в Росії закінчилася, коли танки стріляли по Парламенту і був встановлений єдиний центр влади.
Влада і має мати тверду основу, це не робить її тоталітарною. Олігархат, який ми маємо, це гірше, ніж централізована влада з двома палатами, чітким поділом на перших і других.
Усі переживають за нові ГУЛАГи. В Росії вже відбулася зміна від СРСР до неосоцреалізму. Тепер без насильства всередині еліт радянський проект неможливо відновити. Те, що ми спостерігаємо - це ностальгія й відживання (контрреволюція). Вона сама відмирає за декілька десятиліть і властива всім новим проектам, які діалектично переймають від попередніх. Тому 90-ті - це період аморфної ідентичності, бажання зрозуміти, що ти любиш. Після його віднаходження, покоління перелякано кидаються в мамині шафи й татові газети. 1990-ті в Росію повернуться в 2060-х, але вже не такі брудні. Теж непогано.