Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів:

"договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом,  незалежно від того,  чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних  між  собою  документах, а також  незалежно від її конкретного найменування

Будапештський меморандум має всі названі ознаки: укладений між державами, в письмовій формі, відповідно до норм міжнародного права, обрана назва не впливає на юридичну силу.
Кажуть: але ж він не був ратифікований, а отже - не є міжнародною угодою. Зовсім невірно. Міжнародний договір може набирати чинності шляхом підписанням, обміну нотами, ратифікацією, прийняттям, або затвердженням.
 

Стаття 12 Віденської конвенції про право міжнародних договорів:
Згода на обов'язковість договору, виражена підписанням
1. Згода  держави  на   обов'язковість   для   неї   договору виражається  шляхом  підписання  договору  представником  держави, коли:
     а) договір передбачає, що підписання має таку силу;
     b) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь  у  переговорах,  про  те,  що підписання повинне мати таку силу; або
     с) намір  держави  надати  підписанню  такої  сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.

Будапештський меморнадум передбачає, що він "набуває чинності з моменту підписання".
Можливе наступне приєднання (наприклад, до Будапештського меморандуму приєдналися Франція і Китай).
Таким чином, виконувати положення міжнародної угоди, яка називається "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", мають Україна, РФ, Великобританія, США, Франція та Китай. І виконувати повноцінно і добросовісно.
 
Кажуть: Будапештський меморандум - це політична угода. Але визначення цьому явищу не дають. Насправді, в тому сенсі, що участь у розробці, прийнятті та виконанні будь-якої міжнародної угоди беруть держави та їх високі офіційні представники, а на додаток до цього - постійно шукають компромісу, впливають на ті чи інші положення угод - всі міжнародні договори є політичними угодами.
 
А от який нам сьогодні практичний зиск від того, що існує така міжнародна угода як Будапештський меморандум, - питання складніше. Я не бачу ніякого. В тексті меморандуму відсутні практичні кроки, відстуні конкретні зобов'язання держав-гарантів. Якщо аналізувати ситуацію системно, то жодна з держав, окрім РФ, ще не діяла всупереч Меморандуму і кожна, окрім РФ, прагнула досягти його цілей. Адже всі держави, окрім РФ, поважають "незалежність і суверенітет та існуючі кордони України" - як передбачено пунктом 1 БМ (навіть Китай, який не голосував за минулорічну резолюцію ГА ООН по Україні). Всі учасники Меморандуму, окрім РФ, утримуються "від загрози силою чи її використання  проти  територіальної цілісності чи політичної незалежності України", і ніяка їхня зброя поки що не використовувалася проти України - як передбачено пунктом 2 БМ. Всі держави, окрім РФ, утримуються "від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення  Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги" - як передбачено п.3 БМ. Всі держави, окрім РФ, домагалися від РБ ООН дій, пов'язаних із порушенням територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, з метою надання допомоги - як передбачено п.4 БМ.
Єдина практична зачіпка - п. 6 БМ, який передбачає "проведення консультацій" щодо будь-якого із зобов'язань, передбачених Меморандумом.
В Меморандумі ніде не йде мова про надання зброї чи військ, про тренування наших військових чи надання їм консультацій, про виділення коштів на обмундирування чи їжу для військових чи поранених і т.д. і т.п.
Як і у всьому, що стосується питань відповідальності за порушення в міжнародному праві, можливість притягнення до відповідальності виникає після того, як порушення припинено. А коли воно триває, основна мета - припинити його.