Я, син уродженки Житомира і уродженця Маловисківського району Кіровоградщини, народився і ось уже 19 років живу в Кіровограді. З того часу, як я пам'ятаю себе, я пам'ятаю ще й вічний вялотєкущій кіровоградський срач на нетлінну тему "Перейменовувати нам місто чи нє?".
Природньо, що завжди були і будуть як прибічники перейменування міста, так і ті, хто не розуміє, нафіга його перейменовувати. І звісно, є третя категорія містян (до речі, найбільша) - ті, кому взагалі пох.
 
Взагалі, з назвою конкретно нашого міста всьо просто.
З того часу, як на центральну Україну прийшли москалі і заснували тут прикордонну фортецю Святої Єлизавети (від якої нині лишилась невеличка возвишенноть у відє звьоздочки), місто називалося Елисаветградъ.

Уже від цього міста москалі пішли далі на південь, де заснували Одесу, Миколаїв та інші Севастополі, забувши про наше манюнє місто і назавжди залишивши його провінційним зажопінском...
Втім, Єлисаветград потрошку-потихеньку-поволеньки розвивався, розростався, міцнів і вже на початку ХХ століття був схожий на щось пристойне (велика дяка єврейській громаді), аж тут прийшли вже нові москалі зі своїми совєтами, перестріляли євреїв, здали на металобрухт трамвайні лінії і назвали місто Зиновьевском.

Ну, а коли Сталіна мучила совість за убивство Кірова і він буйно тужив за таваріщєм, перейменовуючи десятки міст і селищ по СеСеСеРу, наш Зінов'євськ теж потрапив під цю тугу під приводом "по просьбе рабочих завода "Красная звезда" і став іменуватися Кирово.

Коли ж Кірове стало обласним центром, його було перейменовано на Кировоград, бо якось некошерно, шоб обласний центр звався, як якесь село.
От, власне, до цього дня так місто Кіровоградом і зветься.


Звісно, що зі здобуттям незалежності постало питання про перейменування міста.
Здавалося би, все очевидно: місто мало за свою історію чотири назви. Одну на честь святої (ну, панятна, що в першу чергу таки не на честь матері Іоана Хрестителя, а на честь її несвятої тьоскі - російської імператриці) і три на честь красних вождів. Зрозуміло, що повернути назву Єлисаветград було би логічно.
Але ж ми, блін, патрійоти...
Звичайно, куди ж у питанні перейменування міста без ура-патріотизму?
 
Відтак на світ божий було народжено купу непойнятних ні уму, ні серцю назв поцріотичного характеру: Тобілевичі, Скіфополь, Новий Ґард (великий привіт Павлотексу ), Інгулоград, Лелеківськ, Перлиноград і навіть Екзампей.
 
А ось націоналіздичному прошаркові поцріотів найбільше полюбилася назва Златопіль. Та так крепко полюбилася, що помаленьку стає реальним претендентом на нову назву міста...

У благодатний для України 2015 рік, коли ми нарешті прогнали московських окупантів з Донбасу і Криму, відновили інфраструктуру , вступили до НАТО, віддали борги МВФ, подолали корупцію та стабілізували гривню нарешті настав слушний час перейменовувати Кіровоград.
 
Це щас був такий іскромьотний сарказм. А до чого це я? А ось до чого.
Тридцятого березня року 2015 від Різдва Христова світило вітчизняної філології Олександр Данилович Пономарів запропонував перейменувати Кіровоград на Златопіль.
Оскільки Олександр Данилович все ж не історик і не географ, то вважаю за потрібне провести для нього і для чесного люду екскурсію родімимі мєстамі.

Дещо північніше Кіровограда розкинулося славне козацьке місто Новомиргород.

Сучасний Новомиргород завдяки тим-таки совєтам нині фактично складається з двох міст: власне Новомиргорода і Златополя.

Вікіпедія

Зла́топіль (попередня назва — Гуляйпіль, не плутати з Гуляйполе) — колишнє місто Київської губернії, з 10 січня 1939 року — Кіровоградської області, з 7 січня 1954 року — Черкаської, а пізніше знову — Кіровоградської області.[2] Центр однойменного Златопільського району (1923–1959). В 1959 році приєднане до міста Новомиргород.
В XVII—XIX століттях Златопіль вважався значним культурним та торговим центром півдня Київської губернії і був штетлом з помітним переважанням єврейського населення. Місто було відоме своєю гімназією, в якій навчалось багато видатних діячів кінця XIX — початку XX століття. Спадщина Златополя вплинула на історичний розвиток сучасного Новомиргорода, в якому поєднались особливості Польщі й Запоріжжя, а пізніше — Київської та Херсонської губерній.
Нині Златопіль поряд з центром Новомиргорода є провідним районом міста, де зосереджені важливі державні установи (зокрема, Новомиргородська міська рада), об'єкти інфраструктури та промисловості.

Територія Златополя почала заселятись ще з XVI століття. В 1686 році, після підписання Вічного миру між Росією та Польщею, місто увійшло до складу Речі Посполитої під назвою Гуляйпіль і в 1723 році стало власністю князів Любомирських. Про назву «Златопіль» існує легенда, буцімто Катерина ІІ, проїжджаючи краєм і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву «Злато поле» — Златопіль. У 1792 році, в результаті Другого поділу Польщі, містечко стає власністю князя Потьомкіна.

Постає питання: а чи харашо одному місту без просу брати собі чужу назву?
Цікаво, а що думає про це пан професор Пономарів?
 

Олександр Пономарів

По-перше, Сергій Миронович Кіров, діяч комуністичної партії, після вбивства якого 1934 року почалося масове перейменування населених пунктів на його честь, до теперішнього Кіровограда не має жодного стосунку. По-друге, не варто повертати назву, пов’язану з однією з російських цариць – Єлисаветград. По-третє, і це головне, Златопілля було назвою великої частини теперішньої Кіровоградської области. Згодом назву Златопіль дістало село, яке тепер злилося з містом Новомиргородом. І по-четверте, милозвучна назва Златопіль дуже прикрасила б місто, розташоване серед золотих полів, майже в географічному центрі України.

Ага, тобто аргументація поважного науковця наступна: Кіровоград валявся поруч з селом Златополем (а село, на хвилиночку, вважалося значним культурним та торговим центром півдня Київської губернії), тому має повне право називатися Златополем. Крім того, вважає професор, назва Златопіль ніяк не пов'язана ні з Російською імперією, ні з Радянською. Власне, і цей аргумент жестокая вікіпєдія розбиває на мєлкіє кусочкі (дивися цитатку вище, читачу).

Втім, що таке мої аргументи про історію, географію та етику, коли ми маємо законодавство України, зокрема Закон України "Про географічні назви", який нам каже, що

Встановлення географічних назв включає виявлення існуючих або відомих у минулому історичних географічних назв, найменування та перейменування географічних об'єктів.

Назва, яка присвоюється географічному об'єкту, повинна відображати найбільш характерні ознаки цього об'єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, де він розташований, думку населення, яке проживає на цій території, вписуватися в існуючу систему назв цієї території і складатися з мінімальної кількості слів.

Географічним об'єктам можуть присвоюватися імена вчених, дослідників та інших осіб, які брали участь у їх відкритті, вивченні, створенні або заснуванні.

Назви адміністративно-територіальних одиниць, як правило, повинні бути похідними від найменування тих адміністративних одиниць, які є їх адміністративними центрами [НЕ НАВПАКИ! (авт.)], або географічного чи історичного найменування тієї частини території, де розташовані ці адміністративно-територіальні одиниці.

Присвоєння однієї і тієї ж назви кільком однорідним географічним об'єктам у межах одного населеного пункту або району не допускається.

Перейменування географічних об'єктів можливе, як виняток, у таких випадках:
-повторення назв однорідних географічних об'єктів у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці;
-необхідності повернення окремим географічним об'єктам їхніх історичних назв;
-суттєвої зміни функції або призначення географічного об'єкта.

З усього сказаного випливають такі істини:
1) Бажання вигадати нову афігєнсько-патріотичну назву для Кіровограда є незаконним.
2) Присвоєння населеним пунктом назви іншого населеного пункту - це єсть нєхарашо в усіх сенсах: і історичному, і географічному, і моральному, та й з законом негарно виходить
3) Українська інтелігенція не читає Конституцію і, схоже, не збирається.
4) Поцрєота патріотом робить знання історії, географії і законодавства, а також наявність здорового глузду.
5) Якщо вже і перейменовувати Кіровоград, то лише на Єлисаветград. Воно, може, й неприємно, що імператрицю кликали так само, як маму Іоана Хрестителя, але хіба варто на ту царицю зважати?
 
Мораль: перед тим, як щось казати, думай.
 
От якось так. Коротенько і, сподіваюсь внятнєнько.
Дякую за увагу.