З чого починається повага громадянина до своєї держави? Питання широке, яке містить таку ж саму, або навіть і більш широку відповідь в залежності від того, кого або чого це стосується.  У філософські хащі залазити не буду – відразу перейду  до того, що мене сьогодні приголомшило.
Як журналіст, 25 березня 2015 року в черговий раз прийшов до Ужгородського міськрайонного суду, щоб послухати резонансну кримінальну справу  по підсудному редактору газети «Рабоче-крестьянская правда» Анатолію Маєвському, який  за публікації в газеті влітку 2014 року  обвинувачується в сепаратизмі та розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Коментувати кримінальну справу не маю наміру, адже сама назва газети на все дає відповіді, оскільки «крестьян», як класу, в нас вже давно немає.
Шокував мене не перший сепаратист області, а головуючий по справі суддя Ференц А.М., який  прийшов  до суду в сірому піджачкові в дрібну клітиночку. Скажу  відверто – мене наче б то перевернуло. Минулого тижня під час судового засідання по цій же справі він також був у піджачкові. Тоді я вирішив, що це випадковість. Все ж може бути в житті, починаючи від того, що мантію віддали в пральну, і завершуючи тим, що її погризли сірі миші. Але це не стало випадковістю. Саме в цю мить мені стало боляче за важко поранену країну, яку подібні судді  в такий скрутний для неї час так її зневажають.
Те, що суддя Ференц А.М. не поважає себе, як державного службовця та державну установу – суд, в якій отримує велику зарплатню, тим паче за рахунок  нас, платників податків, це його рівень культури та відповідне ставлення до Конституції, Законів України, зокрема Закону «Про судоустрій»,  де чітко прописаний службовий одяг та регалії судді.  Але те, що він зневажає нас, платників податків, і глузує таким чином над державою та судочинством, терпіти  неможливо, адже саме так непомітно розмивається повага до України тощо. Промовчати – зіграти на руку тим, хто хоче її занепаду та розвалу.
Цього ж дня, після  толерантно зробленого зауваження секретарці із цього приводу, та прокурору Деяку, який теж, як державний службовець, що підтримує державне обвинувачення,  прийшов  у судове засідання в цивільному одязі (може також соромиться своєї форми та високого звання, як суддя, та таким чином  саботує вимоги законодавства чи то глузує із них?! – прим. автора),  секретарка терміново вийшла в коридор, мабуть щоб повідомити суддю про висловлену ним неповагу. Яке ж було здивування присутніх журналістів, коли суддя Ференц А.М., вийшовши із нарадчої кімнати, читав ухвалу,  винесену іменем України, так само в цивільному одязі.
Скажіть, шановні санітари, лікарі та головні лікарі «Дурдому», що із такими ференцами та деяками робити, як їм пояснити з чого починає формуватися повага до держави, судочинства, правоохоронних органів, армії тощо?
Згадується, в тридцяті роки А.Гітлер  дав наказ розстріляти усіх виявлених на маршруті трамваю «зайців». Це в один день раз і на завжди вирішило питання безквиткового проїзду у державному транспорті,  на століття сформувало  повагу та страх перед його величністю Законом.  Зрозуміло, що не розстрілювати цих «сірих мишей» та їм подібних, адже це нібито дрібне  порушення не відповідає  покаранню.
Може  звільнити з десяток чи більше прокурорів та суддів, які  при несподіваній перевірці будуть виявлені  в цивільному одязі під час розгляду адміністративних, цивільних або кримінальних справ? Може ще щось потрібно зробити? Карати  грошима – штрафами, позбавлення премій тощо. Або громадськістю збирати таким  суддям гроші на червоні стрічки для мантії та урочисто передавати головам місцевих судів?
Це я написав не тому, що в залі були кореспонденти та позаштатні кореспонденти комуністичних видань, які, цілком можливо, на весь світ опустять  наш суд та судочинство, а тому  що, як сказав класик, за «державу обидно».