Мінські угоди. Про них говорять і доморослі експерти, і поважні міжнародні організації. На їх виконанні наполягають політики, дипломати, лідери країн. Можна сказати, весь світ, ну не весь, а значна його частина, стежить за виконанням Мінських угод. От і Президент Порошенко заявив у Берліні, що не бачить альтернативи Мінським угодам.
 
А в мене дурне таке питання: а чи існують ці Мінські угоди? А якщо існують, то де їх можна прочитати?
Простежимо «мінський процес» від самого початку. 5 вересня минулого року був оприлюднений Протокол за результатами консультацій тристоронньої контактної групи. До складу цієї групи офіційно увійшли представники ОБСЄ, України та Російської Федерації. А неофіційно до них приєдналися «лідери» маріонеткових «народних республік» ДНР т ЛНР, а простіше кажучи, сепаратисти. Оскільки ця група контактна, то на укладення будь-яких угод вона не має повноважень, її мета – консультації та пошук взаємоприйнятних рішень. Що й знайшло своє відображення у Протоколі.
 
За результатами розгляду і обговорення пропозицій, внесених учасниками консультацій у Мінську 1 вересня 2014 року, Тристороння контактна група у складі представників України, Російської Федерації і Організації з безпеки і співпраці в Європі досягла порозуміння щодо необхідності здійснити такі кроки

Як бачимо, контактна група не уклала жодних угод, а лише «досягла порозуміння».
 
19 вересня ця група оприлюднила вже Меморандум про виконання положень Протоколу від 5 вересня.
 
На виконання п. 1 Протоколу за результатами консультацій Тристоронньої контактної групи стосовно кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України Петра Порошенка та ініціатив Президента Росії Володимира Путіна (м. Мінськ, Республіка Білорусь, 5 вересня 2014 р.), учасники Тристоронньої контактної групи у складі представників України, Російської Федерації і Організації з безпеки і співпраці в Європі та представники окремих районів Донецької і Луганської областей досягли порозуміння стосовно таких заходів, що мають на меті закріпити домовленості про двостороннє припинення застосування зброї.
 
А тут вже сепаратисти Захарченко та Плотницький згадуються як «представники окремих районів Донецької і Луганської областей».  Ну геть як гражданин Гигиенишвили (бывший горский князь, а ныне трудящийся Востока). А ще вперше згадуються якісь «домовленості про двостороннє припинення застосування зброї», яке треба закріпити. І жодних пояснень, що то за домовленості. А позаяк крім Протоколу від 5 вересня ніяких інших документів на цю тему не існувало, слід розуміти, що саме цей Протокол видається за домовленості. А це вже фальсифікація, бо, як ми знаємо, контактна група не має таких повноважень.
 
12 лютого 2015 року «мінська п’ятірка» видає на-гора вже не Протокол чи Меморандум, а «Комплекс заходів з виконання Мінських угод». Якщо у Меморандумі фігурували якісь незрозумілі домовленості, то тут вже маємо справу з Мінськими угодами. Що це за угоди, коли і ким вони були укладені, де їх можна побачити? Мовчить Комплекс як риба об лід.
 
Якщо під Мінськими угодами мається на увазі продукція, вироблена пенсіонером Кучмою разом з сепаратистами Захарченком та Плотницьким, то це фейк, фальшивка. Бо зазначені особи не мають повноважень укладати подібні угоди. Навіть під патронатом представника ОБСЄ. Навіть за наявності наглядача спостерігача від Російської Федерації.
 
Петро Олексійович не бачить альтернативи Мінським угодам, а я, грішний, не бачу самих угод. Чи в мене із зором щось негаразд? Щось мені ці угоди нагадують пріснопам’ятного поручика Кіже.