Є надія, що вже скоро... У кожного на цей випадок припасено шось. В когось це - шампусік, в когось - віскарік, в когось двадцять литрів домашнього винця. Хтось запасся феєрверком, хтось буде салютувати з вогнепальної зброї. Когось ця звістка застане вдома, когось в окопі, когось в машині, що мчить з дуже потрібним вантажем до тих окопів. Але ця звістка наступить. Колись. А поки що...
 
- Владімір Владіміровіч…
- Ну?
- Ви там єшчьо долго?
- Отвянь, Пєсков, нє до тебя сєйчас.
- Владімір Владіміровіч, пьять днєй…
- Чьто пьять днєй?
- Ви не показивалісь на публікє ужє пьять днєй.
- Я думаю, чьто ето ищьо не прєдєл.
- Мнє кажецца вам нужно вийті к народу. Паказацца…
- Нє магу!
- Может доктора позвать?
- Я тєбє пазаву доктара…
- Владімір Владіміровіч, вся міровая обчествєность волнуєцца.
- Нє даждуцца!
- Вас ужє хараніть собіраюцца… Сірьозно, Владімір Владіміровіч…
- Хараніть? Вот просрусь сам і дам просрацца всєм ім… Хараніть. Ані ішчьо мєня нє знают. Іді, скажи фсєм, чьто я скора вийду.
- Когда скора?
- Ну, как толька, так і сразу…