Останнім часом розгорнулася активна кампанія, що загрожує перерости у пріснопам’ятне полювання на відьом. Сутність її полягає у таких постулатах.
 
Росія веде проти нас агресивну «гібридну» війну, важливим елементом якої є інформаційно-пропагандистська спецоперація з метою посіяти розбрат, зневіру, паніку, деморалізувати армію та суспільство. Тож ми маємо згуртуватися навколо наших керманичів, не піддаватися на ворожі провокації і беззастережно вірити нашим провідникам. Ні, нам не забороняється висловлювати критичні зауваження, але критика має бути «конструктивною». Тобто, користуючись радянським сленгом, ми можемо критикувати «отдельные недостатки», не піддаючи сумніву правильність «лінії партії». Аргумент  - ми дилетанти, а країною керують досвідчені фахівці, професіонали своєї справи. Отже, всі, хто критикує їхні дії, - вільні чи невільні агенти Кремля, виконавці цієї підривної спецоперації.
 
Теоретично все це так, та як воно виглядає в реальності?
 
Так, я дилетант, військових академій не закінчував, планувати військові операції не вмію. Не вмію будувати укріпрайони. І проривати ешелоновану оборону противника теж не вмію. Не вмію організовувати рейди по ворожих тилах. Було б щонайменше дивно, якби я раптом став повчати генералів як їм проводити військові операції.
 
Та я цього й не роблю, але на оцінку результатів я маю право. А результати, прямо скажемо, невтішні. І коли мене переконують, що Дебальцеве – це зразок операції з виведення військ, мало не перемога, я маю право у це не повірити. А якщо згадати ще й Ізварино, Новоазовськ, Іловайськ та інші «перемоги», я маю право сказати, що наш Генштаб пора перейменувати у Генкотлобуд. А з «полководців», які планували ці «перемоги», зняти генеральські погони та відправити на передову. На стажування, ротними. А на їхнє місце поставити тих офіцерів, які виявили свою кваліфікацію не в підкилимних баталіях у кабінетах можновладців, а на полі бою.
 
Сказав оце і вже чую грізне: - Не розхитуй човен, не заважай трудівникам Генкотлобуду рубати днище. Все йде за планом, у нас є Президент, він же Верховний Головнокомандувач, який краще за нас знає як діяти.
 
Як би я хотів у це вірити! Співав би йому осанну, складав би панегірики. Якби не деякі «дрібнички». Якби він не призначив опереткового клоуна на посаду міністра оборони. Якби не його «мирний план» з посиденьками то у «мінському», то у «нормандському» форматі. Якби не «дні тиші» та односторонні припинення вогню. Якби не втрачені внаслідок цього тисячі людських життів та сотні квадратних кілометрів територій. А коли все це має місце, чомусь немає натхнення співати «всё хорошо, прекрасная маркиза».
 
Це лише про, так би мовити, військовий «човен». А ще ж є фінансово-економічний, соціальний, правовий та низка інших «човнів» та «човників». І скрізь така ж ситуація - рубають днище.
 
А може й справді я чогось не розумію. Може вони не топлять того човна, а роблять його підводним?