Давно відомо, що люди з різними етичними базовими цінностями ніколи не домовляться. В кращому випадку вони зможуть терпіти один одного. Якщо етичні принципи мають діаметрально протилежний характер, то таке терпіння є своєрідною сучасною формою збочення і називається – «толерантність».
Як відомо, цей термін переповз в соціальну сферу з медицини, де толерантністю називали неспроможність організму боротися з заразою. Тепер можна зустріти більш м’яке формулювання: толерантність – це здатність організму без втрат переносити негативні впливи зовнішнього середовища. Але в дійсності такого не буває, втрати завжди будуть. Тому що зараза так чи інакше буде відвойовувати собі простір, перетворюючи організм на поживний бульйон для свого розвитку. І буде або довго і весело паратизувати, або тупо вб’є цей «толерантний» організм.
Я давно для себе зробив висновок, що не варто мати справу з людьми, у яких протилежні етичні принципи. Тому що за великим рахунком і Майдан, і ця клята війна виникли в результаті тотального політичного і соціального конформізму. Суспільство мовчки пасивно споглядало, як дегенерати спотворювали його лице. Аж врешті прокинувшись одного разу суспільство заглянуло в дзеркало і побачило там рило януковича. В організмі піднялася температура, спрацювала імунна система і зараза була призупинена. Але - не вилікувана. Тому що споживним бульйоном для цієї зарази служить загальне падіння моральної планки у суспільстві. Якщо красти – нормально, займатися рейдерством – нормально, вбивати конкурентів з наступним підкупом «правоохоронців» - нормально, то чого можна сподіватися від такого суспільства?
Два поста на фб від різних людей. В обох йдеться про одних і тих же персонажів з ДНРівського тераріуму. Загалом оцінка, начебто, схожа, проте відношення – діаметрально протилежне; від несприйняття до «уважаю».
 
Инесса Маковецкая * Совесть и Честь Украины.
«Нам не треба перемир'я, нам потрібна перемога.
Ніколи Українська земля не пробачить таких виродків як ‪#‎Захарченко‬ і цей другий придурок з ‪#‎ЛНР‬. Ми ніколи не забудемо, що на цій проклятій війні гинули кращі з кращих».
 
Borys Filatov
«О Захарченко, Плотницком и хуете из под ногтей.
Безусловно они - убийцы. Они - предатели. Они дебилы, продавшие Родину ради эфемерных конструкций, поллюциозных снов Путена, выдуманных реплик и прочего идеологического мусора.
Но они - мужчины, сделавшие свой выбор.
Я ненавижу их, но не могу не уважать».
 
Про бидлувату лексику я вже мовчу. Але за шкалою Філатова вбивці, зрадники і дебіли, що продали «родіну» (добре, що не батьківщину), все-таки варті поваги. Що це? Підготовка свідомості громадян до легалізації вбивць і садистів як повноправних громадян, амністованих мінськими тьорками? Чи це просто рудиментарні плями свідомості професійного рейдера?
Досить часто, коли мова заходить за Філатова чи подібного йому персонажа, його адепти закидають: а що ти зробив у порівнянні…
А у мене зустрічна пропозиція: а давайте, зважуючи хто що зробив, на іншу шальку не забудемо викласти – хто що не робив. От я не займався рекетом, рейдерством, не розкрав бюджет, на мене не відкривали кримінальні справи за вбивство і ще багато чого подібного, що в загальній сумі і призвело країну спочатку до Майдану, а потім – до війни.
Філатов якось висловився в тому сенсі, що за свої старі гріхи він розплатився. Тіпа – перекрив кримінальне минуле сьогоденним доброчинством. Ну, тут вже не йому підводити баланс. І вже тим більше не йому читати моралі менторськими інтонаціями. А після задекларованої поваги до абсолютного зла, яким для мене являються так звані лідери днр, я вельми сумніваюся, що ми з ним ідемо однією дорогою до спільної мети.
І тут я вкотре задаюся питанням: ну, проти кого ми воюємо, загалом, більш-менш ясно. Хоча останнім часом ясність відносно предмету під кодовою назвою «ворог» також зникає в тумані, наче мультяшний їжачок. В повідомленнях штабістів у нас появилися «бойовики» і «терористи» невизначеної мілітарної орієнтації, натомість майже зникла російська армія. «Бойовики нанесли удар по населеному пункту залповими системами…» - круто звучить. Останнім часом Росія вже взагалі не фігурує як агресор, навіть на папері. А у Пеці, коли треба сказати «російська агресія», відразу в роті появляється сладка і вкусна канхвета. І ніяк ось це – російська агресія – не вимовляється. Бо губами так солодко в цей момент плямка…
Правда, коли йому хочеться сказати, що Росія – то є непереможна держава, і що хто її захоче перемогти, того він посадить на кічу – ось тоді конхвета з рота виймається. Щоби не заважала, значить, члєнораздєльно складати звуки в слова. А потім знову назад кладеться. І отак він з тією канхветою постійно – туди-сюди…
І от як нам до сих пір проблематично визначитися: проти кого ми оце стільки місяців воюємо у вільний від взаємовигідної торгівлі час, так само не просто дійти ясності – за що воюємо? Може не всім варто лізти в окопи під міни і «гради»? Тому що мене вкрай цікавить: як мусить виглядіти кінцевий продукт після перемоги нашого обтруханого ваніліном пацифікатора і приватизованої ним держави над неідентифікованим і безтілесним, як посмішка чифірського кота, ворогом. Це буде держава, в якій герой оборони Філатов знову повернеться до своєї основної професії – рейдерства, тільки вже в ореолі рятівника державності і будівничого «нової політичної нації»? А от Шуфрич, цей депутатопупс з пупсоподібним мордолицем – так само буде «успішним бізнесменом», сидячи на семиренківському газоконденсатному родовищі? І це в той час, як ми будемо збирати через фейсбук копійки для своїх поранених, бо «в країні не вистачає грошей»? Ви ж так не вважаєте, правда? Тому що не тримали б в КМДА купу придурків в броніках і балаклавах. Не вишколювали б нових «беркутят» в батальйоні Київ-1 і йому подібних.
І не заявляли б так знервовано про необхідність роззброєння добровольців.