ПравИй, все таки, був Чарльз Дарвін, правИй. Нема в світі нічого статичного. Все динамічне. Іде або прогрес, або регрес. А нам тут наші керманичі все впарюють: ми за стабільність, ми за стабільність!!! Тож стабільність – це не таке велике благо, як ми думаєм. Вода он в болоті стабільно стоїть, а що толку? Просто воняє та жабуринням заростає. Тож потрібна динаміка. А динаміки в нас досхочу.
    Президент прогресує. Починає краще бачити. Парламент прогресує, над законами починає працювати, точніше, робити вигляд що працює. 54% однотурових прогресують. Починають розуміти, що Президент не все, що обіцяє, робить. Точніше, нічого не робить з того що обіцяє. Або, відверто кажучи, бреше, як те радіо, чи телевізор. Так що динаміка розвитку спостерігається.
   Всього на-всього менше року знадобилося, щоб Президент та парламент розгледіли, що в Україні ведеться справжня війна і країною агресором є все таки Росія. Як не крути – прогрес. 271 депутат проголосував, що: "Верховна Рада визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України". Правда, вони тільки но розгледіли що це початок російської агресії. Але то дарма. Головне що розгледіли. І навіть визнали що в Україні не якесь там АТО, а справжня війна. Правда не така як у нормальних людей, а гібридна.
    Одна біда, у всіх міжнародних правових документах такого поняття як гібридна війна немає, а в нас вона є. А взагалі, що таке гібридна війна? Сходимо до вікіпедії, вона все знає. Читаємо, що ж то за птиця така, та війна. Гібридна війна — війна із поєднанням принципово різних типів і способів ведення війни, які скоординовано застосовуються задля досягнення спільних цілей. Типовими компонентами гібридної війни є використання:
• класичних прийомів ведення війни (із військовослужбовцями в уніформах, військовою технікою та ін.);
• нерегулярних збройних формувань (повстанців, терористів, партизан та ін.);
• та таких типів війни і прийомів як інформаційна і кібервійна.
За словами генерал-майора Франка ван Каппена:
Держава, яка веде гібридну війну, укладає оборудку з недержавними виконавцями — бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв'язок із якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов'язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами.
При цьому країна-агресор залишається публічно непричетною до розвязаного конфлікту.
    Так от в чому фішка. Країна-агресор публічно непричетна до розв’язаного конфлікту. Росія, так сказати, ніби і воює з Україною, і ніби і не воює. І тут настає найцікавіше. Кожний бачить ситуацію в Україні зі свого персонального погріба. Українські керманичі по своєму, європейські по своєму, американські по своєму.
     Америка ніби і погоджується допомогти Україні крутим озброєнням, та є сумніви, що така допомога тільки посилить кровопролиття. Тож поки що лякають Кремль санкціями. Українські керманичі і активізували б військові дії в Донецьку та Луганську, та раптом розлютять Кремль. А там, в Росії, немалий капітал крутиться. Та й оборудки з Росією не малі бариші сулять. Тож тут динаміки не потрібно. Статика в самий раз.
     А що ж Європа. Попереживала, поспівчувала, санкціями трохи Росію полякала. Допомогти Україні зброєю, якось трохи лячно. Росія зовсім рядом. Два поля по какарузі та й Росія. Не дай Бог шо, то й ракети долетять, і танки російські за пару днів доїдуть. А ще коштів російських чимало зав’язано в європейській економіці. А кому хочеться збитки терпіти, та ще й за ради чужої держави. Але ж демократія. От Ангела Меркель та Франсуа Олланд набрались хоробрості і поїхали врозумити московського карлика якось зам’яти цей конфлікт в Україні. Ну всякі там мирні перемовини, доопрацювання Мінських меморандумів, пом’якшення умов зимування сепаратистів і таке інше. Щоб було не так стидно домовлятись з Кремлем, переговори пройшли за закритими дверима і за наглухо закритими шторами. Але судячи з кислих обличь Ангели і Франсуа, ні про що путнє не домовились. У карлика чіткі вимоги: офіційно визнати Крим російським, ДНР і ЛНР незалежними і на утриманні України, в Україні провести федералізацію (мабуть по просьбі Павлотекса) і, як бонус, зробити транспортний коридор з Росії в Крим.
    А сьогодні ще в телефонному режимі попробують про щось домовитись, може. Правда Порошенко, як Президент України, в цих перемовинах участі не бере. На й навіщо вони йому треба ті головні болі за долю України. Головне щоб свій маленький бізнес процвітав, а за Україну якось інші домовляться та захистять. Не зможе сьогодні Європа по телефону домовитись, тоді Обама готовий допомогти Україні зброєю. А патріотів і волонтерів у нас - сила силенна. Тож як що хочемо жити у вільній незалежній та багаті і цивілізовані країні-Україні, то будемо боронити її всіма можливими і неможливими засобами. Надіятися на наших гарантів та закордонних благодійників марно. І треба визнати що в нас звичайна загарбницька війна, розв’язана Росією, і Росія є державою загарбником. А загарбника і його прихвостнів треба безжалісно знищувати. А всі ці АТО та гібридні войнушки – це нагадує динаміку в болоті, в якому палицею намагаються створити шторм. Чи кидання дріжджів с сартір, як це робить російська пропаганда під егідою кисельових.
    Тож підслуховуємо телефонні переговори і складаємо план звільнення України від всякої нечисті. Хакери, до справи.