Із усіх соціологічних правил, безвідмовно працює лише одне: "Усі люди роблять, як інші". Виникла незручна ситуація? Подивися навколо й змавпуй. Розмисли про "індивідуальність" належать кінцю 50-х років ХХ століття, і вони остаточно похоронили можливість бути одним таким унікальним на мільйон, а може і мільярд. Усі ми наслідуємо певні рольові моделі від інших. Наша унікальність виникає винятково через гібридність цих рольових моделей, одні приходять від матусі, а інші - від Президента по телевізору.
Людину цікавлять збіжності в поглядах частіше розбіжностей. Як писав латвійський семіотик Лотман, ми всі прагнемо жити в одній семіосфері з людьми, утім, якби ця мрія втілилися, нам би стало до смерті нудно. А чому ж не виходить жити в одній семіосфері? Одна семіосфера означала б шизофренію, тому що люди в одній семіосфері ведуть діалог із самими собою. Їм усе наперед зрозуміло. Цей стан є розладом, хворобою, трансгресією для нашої психіки. Але ми все одно прагнемо мати людей ближче в цьому колі. Цю близькість ми вимірюємо емоційною прив'язаністю та репутацію. Емоційна прив'язаність, до слова, це також механізм зближення цих кіл.
А репутація серед інших людей - це ніщо інше як "збіжність", опредставлена у формі капіталу, який постійно потрібно підтримувати. Належність до групи, дотримання коду поведінки заради місця в цій групі, це і, власне, головний принцип, що стоїть за нашими рішеннями. Будь-яка поведінка, хай то філантропія, мазохізм, егоцентризм чи страх, завжди має репутаційну варту.
Таким чином, для введення норми в дію, людям треба показати приклад. Не створити міф через телевізор, що "так роблять усі" - цей тип обману дуже сильно шкодить тому, хто спромігся маніпулювати іншими. Ні, треба самому себе так поводити й рекомендувати друзям. Вимагати від інших того, що сам не робиш призводить до поразки вашого ідеалізму. І ви ще більше бухаєте.
Якщо Петро Олексійович хоче проводити банду-на-банду, то нехай в АТО вишле свого сина. Якщо мужик з Генштабу хоче, аби всі служили в армії, то нехай мені покажуть приклад. Не рекламу про танк і баб, які кидають на військових у сексуальному пориві (це в 2012 так гроші розпилювали на рекламу ВСУ), а просто реальних пацанів навколо. Зробіть так, аби ці хлопці хотіли бути солдатами. Щоб вони бачили в цій розйобаній Україні хай не реальних капітал, а хоч ефемерний репутаційний. І це запрацює. З волонтерством, з революціями це запустилося.