Я не був з ним знайомий. Я не був його фанатом. Шанувальником - так, але не фанатом. Я навіть чув далеко не всі його пісні.Але ті, що чув, вже не забуду...
І справді, хіба можна забути це:
Мене тримають за руки
Шоб не робити то само
Мене нервують люди
Ті, шо думають мало
(Танець пінгвіна)
або ось це:
Здається, шо то було так давно,
Коли в руках тримаю цей альбом,
Нам було абсолютно все одно
Немаючи нічого мати всьо,
За гроші не купити тільки час,
Він всіх нас методично поділив,
Когось він опустив, когось підняв,
А є на кого взагалі забив.
Старі фотографії на стіл розклади,
Дитячі історії смішні розкажи
І справжнім друзям не забудь, подзвони
Бо добре чи зле, з тобою завжди вони
Дешеве пиво і сухе вино,
Робили нас щасливими людьми,
І ніби чудо польське радіо,
Нам відкривало той незнаний світ
Ми жили всі так ніби, то був сон
І можна бути вічно молодим,
А залишився тільки цей альбом,
А мрії розлетілися, як дим.
Ми грали примітивну музику,
Так чесно, що пробила би до сліз
Чекали, що прийде такий момент
Коли під ноги впаде цілий світ
Годинник вперто роки рахував,
І кожен так як міг так і зробив
І тільки у альбомі всі підряд
Ми будемо такими, як тоді
чи оце, яке виявилось зловіщим пророцтвом:
Чую, брате, шо буде війна
Холодна і мокра, довга і зла
Квадратні на круглих будуть іти
За то шо ті рівні, як їх не крути
Візьми собі шалик, візьми собі плащ
Нікого не бійся, ніколи не плач
Ти знаєш дорогу і маєш ше час
Налий собі пива і випий за нас
Втікай, бо скоро буде війна
Шукай собі місце де вар’ятів нема
Втікай, бо скоро буде війна
На-на-на-на
Втікай, бо скоро буде війна
Холодна і мокра, довга і зла
Втікай, бо скоро буде війна
Буде війна
А ше хтось додому напише листа
Як бомби літають і кулі свистять
Купи собі ровер і скоро жени
Бо можна не встигнути – близько вони
А в нас під ногами чужі хробаки
То дайте їм їсти – налийте води
Одінь окуляри з фіолетовим шклом
Так легше стіну пробивати чолом
Зараз багато хто будуть стверджувати, що Андрій був їхнім кращим другом (хоча, насправді, лише пару раз перетиналися з ним). Я згадую жовтень 2008 року. На одній з конференцій, де я був присутнім, спікером була журналістка, тодішня співробітниця журналу "Фокус" Наталя Конова. Вона говорила на тему "Вміння бути важливіше за вміння робити".
Значну частину свого спічу речниця присвятила своєму інтерв'ю з Кузьмою. Мені запам'ятався такий епізод: на якомусь етапі виникла потреба в вищій музичній освіті. Його друзі дитинства, з якими він створював гурт "Скрябін", не захотіли підвищувати свій рівень, і йому довелося полишити друзів. Було боляче, але Андрій пішов на це! Вміти позбуватися баласту властиво лише людям, здатним досягти успіху. Це було моїм найближчим контактом з Кузьмою.
Андрій Кузьменко був неформатним музикантом і неформатним українцем. Він ніяк не влазив в образ не дуже розумного, але хитроватого жадібного мужичка, створеного культуркою сусідньої державки, та з задоволенням тиражованого практично всіма начебто українськими телеканалами. Через цю його неформатність Кузьму нечасто "крутили" по ТБ. (Якщо я помиляюсь - буду тільки радий). Але якраз ця неформатність і вирізняла його на фоні всіх цих тай лорак та ань повалій. Той, хто хоча б раз почув його голос, його пісню, вже не забуде ніколи. По праву можна сказати, що Кузьма Скрябін був основоположником сучасної української музики.
Зараз стовідсотково почнеться скрябіноманія. Але чи не забуде наш культурний "бомонд" про Скрябіна через кілька років? Як забули про більш зручних та прилизаних Назарія Яремчука, Анатолія Солов'яненка та багатьох інших? Кузьма був непокірливий, незалежний, зі своєю думкою. За що його люблять (не можу написати "любили") слухачі та не люблять телефункціонери. Андрія можна любити чи нелюбити, але неможливо залишатися байдужим до нього.
Мир праху твоєму!
