Ти – не хабарник. Чому ? Бо тобі ніхто ніколи не давав хабаря. Чому ? Тому що ти нічого не вирішуєш, ніяких справок не видайош, ніякими дозволами чи запрєтами не завідуєш.  Ти – пересічний, «маленький» українець. Тобто – ти ніхто й звати тебе ніяк. Це під час чергових виборів ти стаєш «мудрим» та підмащеним гречкою....
То «великим»  мордатим «українцям» (типу Гарбузова) дають хабарі, а манюнім – не дають. Як би не простягали руки.
 
А от якби тобі дали хабаря ? Ну, скажем так, гривень 500-1000. Наприклад, за...за твій голос в пользу «чесного» кандідата. Взяв би ? Точно ні ? Молодець.
А аби дали 10 000 гр. й попросили голоснуть, наприклад,  за хричА шухричА ? Нє ? Не взяв би ? Точно ? Точно-точно ? Не бренькаєш ? А аби дали 20 000 й кіло ковбаси на додачу ? А в тебе зарплата маленька...Дітям тухольки треба купити й канхветки... Отож. Страшна дилема.
 
А дилема ця справді страшна, бо то ціна наших переконань й по-великому рахунку нашої совісті.
Кажуть, що продається все. Навіть душа. Ціна душі – душа. Тобто, Вічність. То виходить є душі не вищі ціни хабаря ?
 
Мені більш цікавить психологія давця (давальника ?) хабаря, ніж самого хабарника. Бо давець – він провокатор. Він провокує людну (потенційного хабарника) на гріх. На гріх жадоби й продажі безсмертної душі Золотому тільцю. Давальник дає де "треба" (ну, де не можна не дати при існуючих порядках й звичках – мєнтовка, суд, хірург...), й де не треба (для манюної довідочки....).
 
Він дає вже не тільки тому, що без того ніяк, а часто й тому, що вже СОРОМНО не дати. Бо так положено! Ось що страшно. Давання хабара – то вже вросло в наш ген. Задубіло там. Прижилось. Й те ви виковиряєш гаслами й закликами.
 
Що таке хабар ? З якого розміру в грошовому еквіваленті ми називаємо суть хабарем ? Шоколадка медсестричці, що вколола, наприклад нам шприцьом прямо в філейну частину – хабар ? Чи маленький презент ? Чи знак приязності ? Що то ? Чи таке собі підмащення, бо «в неї маленька зарплата» ?
 
Але пенсіонера-доходягу, що тицяє їй ту шоколадку ніхто не підмащує з тої причини, що «в нього маленька пенсія». А коли він медсестричку не підмастить, то – що ? Штрикне голкою боляче ? Не протре ранку спиртом ? Чи все зробить так, як і без шоколадки ? Не факт, що зробить так само, як і без шоколадки. Не факт. Знаю таку медсестричку, що хворих, які не дали трохи тугриків впродовж дня, називає неприязно «шаровиками».
 
Я впевнена, що всі тут присутні, повторюю – ВСІ, колись комусь давали хабаря. Може, є «щасливець», що хабаря отримав. Чи могли ми не дати хабаря й отримати бажане (послугу, довідку.. етс) ? Не впевнена. Інколи наші забаганки, скажемо, не зовсім, законні, й тому без хабаря справу вирішити не можна. Інколи хабар підмазує воза й він їде швидче.
 
Висновок же у мене такий. Хабар, як і всюдисущі узи кумівста в Україні – то священна корова. Така собі негативна священна корова. Всі ніби й проти... Всі ніби й не хочуть давати. Але ж дають ! Й знаходять потім відмазки для виправдання свого вчинку. Хіба не так ?
 
Так, справа в системі. Але система – то ми. Бо ми крутимося в тій системі. Бо ми міняємо в системі гниле коліщатко на не менш гниле. Воно скрипить. Ми теж скрипим. Й нема тому скрипу ні кінця, ні краю, й ради немає. Навіть Майдан, що зруйнував найгниліще з коліщат, не зачепив системи.
Чи я помиляюся ?

PS.