Прикольний вийшов тиждень. Спочатку до нас приїхав Джордж. Джордж приїхав якраз першого квітня і я подумав, що у світі все дуже сильно і невипадково пов’язано. Як доказ існування вищої Розумної Сили  і наявність у Неї (Нього) прекрасного почуття гумору, я припустив, що Джорджа, перед  тим як надресирувати на українську фразу «Vitayu Vas!», мусили навчити ще «Свій до свого по своє». А як інакше мотивувати приїзд Буша до нас на День Дурня?...
 
Господь з ним, з Днем Дурня! Адже поведінка наших і заокеанських спецслужб перед приїздом Джорджа Джорджевича більш явно вказувала на симптоми не стільки розумової відсталості, як на параною. Таку кількість КаМАЗів з піском останній раз звозили до Києва захищати Кучму.  А втім, ми не одинокі у своїх надпотугах вберегти дорогоцінне життя американського гаранта. Під час листопадового саміту НАТО в Ризі минулого року, у школах навіть оголосили канікули. Мабуть боялися, що латвійські діти можуть з рогатки встрелити яку-небудь надьожу демократії… Світ з’їхав з глузду. Ми гадаємо, що це тільки наші повністю здуріли, але Європа та Америка недалеко втекли.
 
Я вже колись запитував нафіга Європі та США дві Албанії та розлючена й ображена Сербія, але відповіді на це питання ніде я знайти не можу. Схоже, що за останні кілька тисяч років передова європейська думка еволюціонувала від розуміння «поганого миру» до «хорошої війни», а  вічні цінності людства не змінились зовсім – просто золото стало рідким маслянисто-чорним і газоподібно-легко-блакитним, але гинуть, вбивають, зраджують та обманюють за нього так само, як і за метал…
 
Цього тижня свято братерства у нас з нашими сусідами вдалось на славу. Давно відомо, що у Росії є два союзники – армія і флот. При таких союзниках абсолютно зрозуміло, чому у неї є дві біди.  Слухаючи заяви російських політиків та інтелектуалів я розумію, що розум в гості до Росії може прийти тільки у тому випадку, якщо вся її сила врешті-решт вийде в гудок. Гудки в нашу сторону стали протяжно-ниючими, як сирена повітряної тривоги.
 
Як тільки не показували нам свою любов за останні пару місяців братішки з берегів «Мутної ріки»! Чого вартують прекрасні пориви душі великого президента малого росту на рахунок дружби та братерства Росії та України! Як важко йому зважитись перенацілити ракети на Київ, Харків, Запоріжжя та Львів! Йому це уявити страшно, а мені чути смішно. Яка різниця, братушки, куди ви націлите свої ракети? Ви ж не вистрелите. А якщо й вистрелите по нових цілях супостата в Чехії та Польщі, то яка різниця де впаде ядерна ракета: на Рівне чи Варшаву?  Результат для України подав колись у своєму «В круге первом» великий обустройщик Россії А.І.Солженіцин, -  «Все к х.ям перепашут реактивной авиацией!», - писав він ще у 1955-му… Світ в суті своїй міняється мало, а Олександр Ісаєвич навпаки – досить гнучко.
 
Хто б міг подумати, що совість Росії проміняє сталеві зуби зека на фарфорові імплантати з імперськими коронками? Людина, яка знає, що таке голод, не вважає голодомор трагедією великого народу. Я не розумію, за що сидів Олександр Ісаєвич в сталінських таборах, якщо він так гармонійно вписується в світогляд чекіста і нащадків комуністичних епікурейців? Закінчився російський інтелігент саме там, де і має бути – на початку українського питання. Ну, слава Богу! Все нормально з Росією. Дороги кращими не стали, дурні не мудрішають і ніхто у світі, крім народа-богоносця не має більше права на страждання, а особливо хахли. Вони невдячні і підлі, так і не подякували до нині за ривок до прогресу у 32-33—му, так і не зрозуміли чому треба не жерти, не спати, а лягати кістьми за ідеали «всеобщого равєнства і братства для вєлікой Россіі» в мерзлоту Колими і піски Афганістану.
 
Ну що ж. Якщо Європі і США треба більше Албаній хороших і різних, якщо рєбята з Москви, тримаючи своє, обміняне за газ, бабло виключно і тільки в країнах свого вірогідного противника, істерично горлають про страшні загрози зі сторони Львова і Києва, нам залишається добре полити грядку машинним маслом.  Хрін з нею, з картоплею – шмайсер  потрібніший!
 
Однак, крім грядки зі шмайсером, нам було б непогано ще зайнятись своїми власними вовочками, які, попри тверду переконаність у власній потрібності Україні,  мають мало застережень щодо того, кому подавати снаряди. Тому повернімось на рідну землю, щоб окинути оком всі любі серцю неподобства. А неподобств, як завжди, у нас вистачає!  І винне у більшості тих неподобств саме НАТО. Страшний окупант ще  не встиг тихенько дриснути франко-німецькою мужністю по блідих Бухарестських стінах, як рятувати Україну одностайно встали Віктор Федорович Янукович, Софія Михайлівна Ротару  і Олєжа Газманов. Цушка не було, так як він, як і всякий переконаний антинатівець, поїхав лікуватися до Німеччини.
 
Звичайно, НАТО проти такої православної трійці зразу відступило від України, як уніат від мощей Леніна. Тільки святі і рівноапостольні регіонали разом з канонічними комуністами можуть підняти за собою на центральні вулиці міст блаженних бабусь, юродивих партійців і смиреннобюджетних страстотерпців. Саме акафіст у виконанні Януковича  про «парнєй всій Зємлі», стиха наспіваний на Майдані, явив блаженне чудо консолідації Ангели і Ніколя навколо міцніючого, тому й не вигідного європейському виробникові та експортеру, євро. А мислі-скакуни Газманова поскакали галопом до Москви, щоб протрубіти на весь світ нову еру старого, як світ дерибану: «Всьо нормальна! Хахли нікуда, накуй, нє дєнуцца!» Хоспідя! Благодаті-то сколька!
 
«Я ридайу изпацтула:
мошчно, сцуко, ипануло!
Прорекло ракло на мир
Жора Куст не наш кумир!
А остался токо в мире
Путен і Медвед в эфире,
Да в венке из чайних роз:
Ленин, Сталин и Христос!»  
Аще хто не жжот – аццкий сотона!
«Откровения от Йада», Олбанская библиа, М., 2008
 
Після виконання «Мой ночной мотильок» Софією Михайлівною на площі Лєніна в Донецьку, Віктор Федорович вирішив стати в позу «мама миє сходи» і здійснити концепцію геополітичного моста між Європою і Росією. Пів біди, якщо б він хотів зробити це сам, ризикуючи власними фізіологічними отворами, але він палко привітав Францію і Німеччину з тим, що вони зруйнували плоди його роботи на посту прем’єр – міністра, які вилились у конкретні документи, щодо членства в НАТО, підписані Віктор Федоровичем. Таким чином, Віктор Федорович, хоч і давно не вигрібав мзди, за державу явно не ображається. Не образливо йому за державу. А чого за неї ображатися?
 
Оно тільки глянути на київські вибори і можна повністю скласти собі уяву про рівень держави, який визначається рівнем її громадян. Всім абсолютно все одно, що і як буде робити «їх» кандидат, аби лишень доплату платили та гречку давали. У результаті, з гарему кандидатів найпрохіднішим і далі є Черновецький, а жадність губить не тільки фраєра, а й порядного культурного чоловіка, який вирішив, що справжній кошерно-православний полковник всяко кращий від перевіреного столичного кадра з харизматичним іменем Вася і прізвищем, яке не здатна виправити й могила – Горбаль. Обійшов Діма Табачник Васю! На повороті. По внутрішній пішов. Цікаво, за своє висунення на посаду мера Києва скільки, кому і чого саме відвалив Дмитро Володимирович? Чи це йому відвалять? Ах, мовчить Дмитро Володимирович, вихована людина! Він уже недавно з розумним виглядом ляпнув на експериментальну мазню журналістів, що це картина представника Паризької школи. А ті, падли несвідомі, взяли та всім розказали. І виявився Д.В.Табачник такий самий поціновувач картин, як і полковник, тобто ніякий. А втім, серед людей, які мають титул профФесора Каліфорнійського інституту та  передирають, як Литвин, чужі праці, навіть Табачник виглядає інтелігентно.
 
До речі, про інтелігенцію. Невід’ємною частиною інтелігента є вміння писати листи. Віктор Андрійович руками Віктора Івановича знов написав цього тижня листа Юлі Володимирівні. Суть епістоли в тому, що брати на роботу колишніх членів СДПУ(о) та інших кучмістів не правильно. Не відповідає це духові демократичної коаліції. Навіть не знаю, як розрізнити чиє б там мичало, а чиє б мовчало? Грамота Ківалову, орден Колесникову, свобода Різаку – це чимось відрізняється від благородної справи «перевиховання» СДПУ(о) і кучмістів, якою – безкорисно! - зайнялась прем’єрка? Думаю, що ні. От і прем’єрка так само подумала і відповіла секретаріату відмовою перестати длубатись в носі. А що, їй таке можуть заборонити ці люди?
 
Ну, і на відзначення минулого Дня Дурня і Сміху. Це я процитую:
 
Для ЗМІ
Повідомляємо правильну (згідно Статуту) форму написання назви партії: Єдиний Центр (пишеться без лапок та без додавання до назви слів «партія», «політична партія»; обидва слова з великої літери).
Просимо врахувати ці зауваження у своїх інформаційних матеріалах.
Дякуємо за розуміння.
Прес-служба Єдиного Центру
 
Хлопці! Я вас розумію!