В мене таке враження, що навіть притомні люди з юридичною освітою  не до кінця розуміють  роль судової гілки влади  в демократичному  суспільстві. Я не один раз тут та в інших місцях цитував якогось британського ліберала (на жаль не пам’ятаю його імені), який  сказав про суд в демократичному  суспільстві десь так : «При ліберальній демократії все може продаватись та купуватись, крім одної речі – судових вироків!». Але мало хто бажає  вдуматись в ці слова, в їх глибокий зміст !
 
Між тим, професійні та моральні якості суддівської корпорації України у громадян позитивних емоцій не викликають. Українським судам довіряє менше 5% опитуваних соціологічними службами. Та й то, мабуть, це самі члени корпорації, їхня рідня та ті, хто паразитує навколо судів. Професія судді в Україні асоціюється у громадян та суспільної думки в цілому з тим, що суддя це синонім безчестя, аморальності, корупції, свавілля та безкарності. Хто не бачив заголовків, де пишеться про сприяння суддів вбивцям через винесення приголомшуючи м’яких вироків, або рішень, які сприяють втечі вбивців за межі України?  Про те, як суди відбирають у людей власність, нерухомість, діють в змові з рейдерами та контрабандистами, годі й говорити. У той же час суддівська корпорація байдужа, в кращому випадку, до захисту законних прав рядових громадян, а в основному вона безжалісна до них. От хоча б для прикладу відносно свіженький заголовок з Цензора: «10.12.14 10:05 Суд помог Ставицкому, Присяжнюку и Иванющенко сохранить выведенные госактивы»
 
Маємо два повідомлення. Одне нове, тижневої давності. Друге кількарічної. Нагадаю спочатку нове, а потім старе.
В Киеве мажор избил актера детского театра, активиста, раненого пулей снайпера на Евромайдане 18 февраля 2014 года, и отца бойца из полка "Азов" Павла Лиса.  

 
"Сын Свинохрякового соратника и кента   Демишкана вывозит с друзьями на озеро партнера по бизнесу, долго прыгает у него на груди, чтобы треснули ребра и пробили легкие, потом привязывает к чугунной батарее отопления и топит еще живого человека в пруду с напутственными словами : «Передавай привет Кусто!». Но одна из самых тяжелых статей УК сдается перед связями папы в их «суде». Ничего не меняет широкая огласка и резонанс в обществе – убийцу освобождают в зале «суда».
Все принципиально меняется, когда власть предержащие и их детки  оказываются не убийцами, садистами, палачами, рейдерами или ворюгами, а жертвами. Тут украинское правосудие явит всю свою жестокость. Никакой пощады. Ударил регионала – рубить руку. Косо посмотрел на нардепа от ПР – террорист и покушение на убийство. Некрасиво нарисовал Януковича – год тюрьмы, что более суровый приговор, чем за умышленное убийство по сговору в группе, совершенное мажором Демишканом."
 
Що, скажете, спільного між першим та другим? Адже, принаймі, тепер за грати не кидають за графіті  з солодким образом  Пеци Карамелькіна (хоча, можливо, скоро будуть те робити).
А спільним є те, що громадянському суспільству та ЗМІ було наплювати і на «невинуватого» синка Демішкана, і тепер на побиття якоюсь скотиною майданівця Павла Михайловича Лисиці. Не знаю того, бо нема такої інформації в мережі, що тепер робить «суддя», який випустив на волю садиста-убивцю Демішкана-юніора. Але чомусь впевнений, що він продовжує своє «суддівство», як і тисячі інших виродків в чорних суконних балахонах з начепленими на них регаліями. Так, по таких справах відбудеться сплеск інтересу в мережі, але по олігарх-ТБ взагалі про таке не показують, а потім все просто затихає, або буде закидане скандальними повідомленнями про якусь шмару Куйок. Оце і все. А тим часом «судді», призначені Даніличем, Дрищом та Свинохряком як «судили», так і «судять». Когось там з них кинули лохторатівському натовпу, як в свій час придворні бояри викидали з царського ганку одного з проштрафившогося своїх для заспокоєння зборища смердів… і тиша. З тою відмінністю, правда, що в старі часи того жертовного боярського козла кидали в юрбу на вила чи списи, а теперішніх  звільняють чи відсторонюють, а ті подають своїм таким же підлим колегам апеляції-касації і тягнуть, тягнуть… Або просто складають в великі торби «наколядоване» та й гайда на Північ, чи куди в інші краї.
Бернард Шоу колись сказав, що найбільшим злочином є непокарання злочинців. Звісно, що в цивілізованій країні карати злочинців має влада, принаймі її судова гілка, а не натовп, чи хтось особисто в якості помсти чи з’ясування стосунків. Але ж то там де цивілізація! А що робити нам, хоч би тим, хто хоче цивілізованості, коли влада і є головним злочинцем?
 
Відомо, що всі конфлікти громадян з законом та поміж собою, проходячи через певні органи держави (міліція, прокуратура, різні наглядові та маючі право на адміністративне покарання установи), які теж порушують права громадян та спільнот, повинні мати кінцеве завершення в судах – чи то загальних первинних, чи то в спеціалізованих через низку процедур. Тобто суд, як я вже наголошував раніше, мав би бути гарантом прав і свобод громадян, а не якась там особа-Гарант, як записано в конституції. Що це за гарант, коли він має право призначити суддю, а нагнати його з посади брудним деркачем за явні злочинні дії ні?
 
Можна було б обговорити «судову реформу», яку нова-стара влада передбачає здійснити, але від задекларованих методів, якими планується впроваджувати ту реформу, м’яко кажучи, «хочеться в Ригу». Ніякі  псевдореформи не замінять те, що тепер називається «українським судом», на справжній суд. Те що є це не судова гілка, це корпорація негідників з дипломами, отриманими за сало та мед і розставлянням ніг жіночою половиною «судєйських», в аККадеміях-ПТУ ім. Ківалова-Підрахуя.
 
Ще в 2009 році на блозі Таньки Мундян на УП, ще до «педофільного дєла», я описав своє бачення, як реформувати спосіб призначення суддів, а від так і саму судову гілку влади. Бо ж судить в кінці кінців не якась там система, судять люди в суддівських мантіях. Судді судів першої інстанції мали б обиратись по судових округах населенням шляхом таємного голосування з кандидатур, які повинні відповідати певним цензам. Наприклад: мати очну юридичну освіту з відповідними балами в додатку до диплому, мати вік більш ніж 30 років і т.д., і тому подібне. Судді апеляційної інстанції повинні були б обиратись серед кандидатур, які повинні відповідати ще більш жорстким цензам, на конференціях суддів першої інстанції також таємним голосуванням, причому в таких виборчих комісіях більше половини їхнього складу повинна бути представниками громадянського суспільства. Допоміг би юстиції (справедливості на латині) суд присяжних, але це дуже недешево і, можливо, країні поки що це просто не по кишені. Цю тему можна обговорювати та розвивати, але формат ІМХО та коментів не дуже гарно для цього підходить. Тому отак коротко.
 
Поки ж ми бачимо, що нічого нового, дійсно реформаторського, не передбачається, тому : «Да здравствует наш украинский «суд»! Самый юстицкнуто-негодяйский «суд» в Европе.»
 
Не знаю, скільки часу конкретно доведеться чекати справжньої судової реформи, але, я так думаю, не швидко це буде. При цій владі точно цього не відбудеться. Тому доведеться пжити при тому ж неновому :
Дніпропетровець, правозахисник  Володимир Заїченко на протязі багатьох років досліджував вітчизняну феміду і от до яких висновків він прийшов:
- Зустрів лише зо п’ять суддів-професіоналів... Організм українського судді пристосований тільки для заподіяння шкоди громадянину... Всі судді розмірковують, брешуть, вносять до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, приймають завідомо неправдиві рішення, - вони , зрештою, дурні, бо нічого не можуть зробити відповідно до закону – навіть порушити закон нормально не можуть...