В нашій країні було дві партії: українська і донецька. І була на дві партії одна й та сама система управління. Ця система перейшла нам у спадок від совдепії разом з її ментальними скрєпами, застарілою промисловістю і пам'ятниками Леніну.
 
Донецька партія була цілком комплементарною до совєтської авторитарної системи. Українська партія була з демократичними прибамбасами. Тому коли у руля опинялися донецькі, ця система так-сяк працювала, вичавлюючи останні потенції з авториртарного способу управління в нових умовах. Коли ж до керма ставала українська партія, систему трусило як в лихоманці.
 
Для авторитарної системи можу запропонувати такий образ: підвішене на гачок дерево, коріння якого вісить над поверхнею землі. Гачком є посада Президента (в минулом - Генсека), корінням є найнижча ланка управління (районні держадміністрації). Певний час така система може виглядати живою, мабуть завдяки внутрішнім запасам. Але з часом вона вмирає ..
 
Для того, щоб система стала частиною великого життя, її коріння необхідно занурити в грунт. Тобто, найнижчу ланку управління треба передати суспільству. Першою умовою нашого виживання має стати проведення реформи самоврядування (разом з админістративною реформою). Джерелом управління (і взагалі - джерелом життя) має стати суспільство/громади.
 
В таких великих утвореннях, як народ/нація/суспільство кардинальні зміни відбувається лише у форматі форсмажору, тобто, під тиском непереборних обставин, коли припре так, що виникають критичні обставини. От тоді і вивільняється творча енергія мас, яка до тих пір перебувала в латентному стані, щоб убезпечити суспільство від зайвих пертурбацій.
 
Є підозри, що ми наближаємося до того самого критичного стану, в якому почнеться вивільнення енергії мас. Скільки будемо наближатись, сказати важко. Рік-два-п'ять ..
 
Від того моменту, коли з ВР вийдуть младореформатори, які сподівалися на проведення євроремонту авторитарної системи, з того моменту можна відрахувати два роки. Я думаю, що цього вистачить, щоб утворився в головах активу суспільства зовсім інший камамбер щодо можливості учуччіть стару авторитарну колимагу.
 
В зв'язку з невідворотніми перетвореннями, які охоплять нашу країну, можу висловити сподівання, що майданів вже не буде. Адже майдани у нас були виступами проти донецьких мафіозі і неодмінно завершувалися заміною донецьких на українських. Такий алгоритм себе вичерпав.
 
Тепер форсмажор може виглідати як критично низька керованість процесами в державі, яка виявляє себе найбільш контрастно в фінансовій сфері. Зокрема - в розхідній частині бюджету і ПФ.
 
В якийсь момент у місцевих активістів спалахне здогадка, що пора вже рятуватись за рахунок унутрініх резервів. І почнеться хвиля з заходу на центр процесів утворення осередків самоуправління, які поставлять до Печерська вимоги поділитися повноваженнями (зокрема і фіскальними).
 
І крок за кроком країна почне народжуватись як народно-демократична республіка.
 
І ось тут розчулена заграніца нам і поможєт.