для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Рік з козаками


Рік з козаками
Обмовлюся зразу. Тема козацтва для мене – особлива. По-перше, маю козаків серед предків. По-друге, народився і виріс у Запоріжжі, а відтак про козаків чув від самого дитинства. По-третє – багато досліджував цю тему і знаю, що реальне козацтво сильно відрізнялося і від роману-фентезі Миколи Гоголя і від знятого з його мотивів блокбастера. Але читаючи про козаків, розповідаючи про козаків та пишучи про козаків, я й думки не припускав що колись доведеться спати в одному наметі з козаками, їсти з одного котла з козаками, сидіти з ними в одному бліндажі та разом із ними заступати в «секрет».
 
Але, по-порядку.
Ще до війни і до Майдану в Україні існувала чимала кількість різноманітних козацьких організацій. Події Революції гідності і війна на Сході призвели до революційних змін у козацькому середовищі, організації відомі раніше лише хизуванням напіввійськовою формою, стали ґрунтом на якому створилися наразі не-багаточисельні, але достатньо ефективні бойові загони. Такою була 4-а Козацька сотня Самооборони Майдану. «Закрита», тобто така, куди брали лише членів козацьких організацій, сотня визначилася високою мірою злагодженості і гарним екіпіруванням. Це відбилося – козаки були у всіх найбільш гарячих токах Майдану, проте зазнали напрочуд низьких втрат. До складу 4-ї влилися серед іншого козаки ГО «Святошинський полк Київського реєстрового козацтва».
 


 
Закінчення революції переїхало прямо в анексію Криму Росією та у війну на Сході. Настрої серед 4-ї тоді розділилися. Частина козаків вважала, що треба лишатися на Майдані, аби здійснювати тиск на владу – і ми знаємо чим закінчилося їхнє стояння. Інші виказали намір піти воювати  подалися в 1-й батальйон Національної гвардії, до добровольчих батальйонів, до військкоматів, тощо.
 
Козаки Святошинського полку пішли іншим шляхом – створили тренувальну базу, яка мусила б надавати всім бажаючим початкову військову підготовку, на випадок якщо доведеться захищати з зброєю в руках власні домівки – держава тоді ніякої ініціативи з підготовки резервістів ще не проявляла. Козаки, що взялися за роботу на базі об’єдналися в нову організацію – Київський козацький полк ім. Тараса Шевченка. 1 червня база почала свою роботу.
 


 
Війна на сході набувала все більшої масштабності – терористи плакалися що «на весь Донбас не знайшлося й тисячі добровольців» й водночас – широко застосовували куплені «в першому-ліпшому воєнторгові» тепловізори, ПНВ, міномети, гармати, Гради, танки…
Країна знала вже про добровольчі батальйони.
5 липня українська армія звільнила Слов’янськ. Преса замайоріла повідомленнями про перемоги. Тоді здавалося, ще трохи – і війні кінець.
На цьому тлі діяльність козаків які наполегливо тренувалися на своїй базі, виглядала мінімум – нелогічно. Отаманові полку ім. Шевченка Андрію Мойсеєнку довелося вислухувати ремства підлеглих, які рвалися в бій. Проте до честі отаманів, треба зазначити – вони не сунули на війну на чолі зелених, малопідготовлених хлопців. Основним правилом їхньої роботи стало – спершу максимально забезпечити екіпіровку підрозділу, й аж тоді – на фронт. І це далося навзнаки. А поки що – козаки готувалися до боїв.
 

 
Командування полку тим часом працювало над вельми амбітною ідеєю – виїхати в АТО під маркою саме українського козацтва, відповідним складом, з відповідним статусом. На цьому шляху здолати довелося чимало перепон.
І ЗСУ, і МВС радо готові були взяти козаків до складу штатних в/ч на контрактній основі, але це було не те. Відкинули козаки й ідею увійти до складу МВС на правах добровольчого підрозділу, така служба частіше за все означає тижні стояння на блок-постах у тилу, далеко від зони активних подій. Козаків такий варіант служби не влаштовував – їм хотілося в бій. Зрештою, на зустріч козакам пішло керівництво Держприкордонслужби. З полку ім. Шевченка була виділена козацька спецрота, яка мусила  посилити прикордонну залогу пропускного пункту «Новоазовськ» на Донеччині.
 
20 липня на кордон прибула перша партія козаків.
 

 
На кордоні з Росією козаки перебували до самого російського наступу. Коротко – ПП «Новоазовськ» на той момент лишився єдиним працюючим прикордонним пропускним пунктом – через нього йшли головні потоки транспорту і біженців. Пропускний і укріплені пункти ДПС та ЗСУ майже два місяці перебували під ракетно-мінометними обстрілами з російського (!) боку. Безпосередньо до заслуг козаків можна залучити – регулярне перебування в «секретах» та на постах в нічний час, мужню поведінку під час обстрілів, надання допомоги пораненим. І, звісно, участь у боєзіткненнях з диверсантами, що приходили на нашу територію.
 

 
23 серпня після 6-годинного обстрілу пропускного пункту з мінометів, під загрозою танкової атаки прикордонна залога залишила пропускний. Останніми з кордону уходили козаки. В наслідок метушні що створилася під час відступу, група з чотирьох козаків лишилася на трасі між кордоном і Новоазовськом і взяли ділянку траси під охорону. В результаті вийшла епічна картина – протягом кількох годин чотири козаки столи проти всієї російської армії. На рахунку в шевченківців – знищення першої мобільної групи російської армії що вторглася на українські терени.
 

 

 
Результати боїв для козаків можна вважати успішними. Козаки забезпечували відхід прикордонників і нечисленних підрозділів ЗСУ, виконали покладені на них завдання, а головне – не зазнали безповоротних втрат. За результатами боїв чотири козаки (включаючи командира полку) потрапили до шпиталю, в наслідок контузій різної міри важкості. Поранених і убитих козаки не мали. Вишкіл на тренувальній базі і опікування отаманів забезпеченням своїх братів не минулися даремно.
 
Після боїв кінця серпня козаки були виведені в тил. У зв’язку зі зміною обстановки і форми служби яку несуть зараз прикордонники, було прийнято рішення козацьку спецроту переформувати та перепідготовити для вирішення нових задач. За допомогою численних волонтерів що допомагають козакам вирішувати питання забезпечення, ще під Новоазовськ козаки вирушили з власними бронежилетами, касками, прицілами, тощо. Нині ж постало питання про повне забезпечення підрозділу всім від радіозв’язку до автотранспорту. Тема вельми цікава – по результатах проведеної роботи варто буде створити окрему статтю.
 
Поки ж триває підготовка матчастини, козаки зайнялися ще одним напрямком роботи – патріотичним вихованням молоді. Їх стали запрошувати до шкіл, аби розповіли про війну, про прикордонні реалії, тощо. Колись, коли  ще навчався в школі, до нас так ходили ветерани Афганістану і Другої Світової війни. Тепер – ходять бійці добровольчих батів. І козаки.
 

 
Напередодні Нового року козаки Київського козацького полку ім. Тараса Шевченка провели ще одну гучну акцію. 18 грудня в приміщенні Національного музею історії України (Київ) відкрилася виставка присвячена АТО, основну частину експонатів якої склали предмети і фотоматеріалів козаків-шевченківців. Козаки взяли участь у відкритті виставки.
 

 
Рік з козаками добігає кінця. Як пасує козакам, хлопці гарно погуляли, здобули слави та перемог, та набули безцінного бойового досвіду. Рік що уходить, відбився б в пам’яті назавжди, певно, навіть якби все закінчилося прямо зараз. Але війна триває. І козаки готуються до нових походів. І нових проектів.
 
Тож слідкуйте далі за моїми дописами.
 
З Новим роком і Різдвом Вас!
 
Віддано Ваш, письменник і публіцист Дмитро Калинчук.
 
© Дракон [30.12.2014] | Переглядів: 5867

2 3 4 5
 Рейтинг: 45.8/35

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook