Отже, в Мінську, який в результаті перемоги ідей пост-совкового чучхе перебуває в гіпертонічному стані колоніального ренесансу, відбуваються, як вони це називають – переговори. Ці переговори не настільки цікаві, як попередні. Адже тоді виступали такі іскрометні у своєму жанрі артисти, як Пупс і Мертвечук, наші Бім і Бом політичного цирку під куполом ВР. Їхня задача була - оживити сумну виставу, внести свою ложечку дьогтю до тієї бочки лайна, в яку мусив був пірнати з головою колишній президент, а нині – всеукраїнський „папандопуло”, Данілич.
Данілич розумів, що його опускають. Йому було херово. І це було написане на його понурій морді сіруватими графічними мазками в стилі Брейгеля. Він був схожий на пустельного верблюда, затраханого довгим і виснажливим переходом в нікуди. Колись він легковажно навантажив на себе груз гріхів, сподіваючись відпочити в кінці цього тяжкого переходу, адже попереду мерехтіла картина манливої оази...
Але то був міраж. В кінці його чекала абсолютно випалена пустеля. І одні шакали навколо.
Я так підозрюю, що після тих „переговорів” Даніличу було так херово, що він навіть взбрикнув, коли йому сказали, що скоро нове відрядження до Мінська. Тіпа, по партійній лінії, від СДПУ(о).
Данілич старчеськи закочевряжився і щось там протестно прошамкав своїм оригінальним суржиком, чим повеселив Воланда. Загалом, поводився як Кіса, коли Бендер гнав підсрачниками того на паперть.
Втім, Данілича виставляли не на паперть: його виставляли на панель. І Данілич таки вбрикнув. Тіпа, я не тварь дрожащая, такі – да! Імєю!..
Тоді зубасті і молоді гієноподібні політики іменем великого Пу ніжно взяли Данілича за, вибачте за інтимну деталь - гланди і різко потягнули вниз; влаштували йому бенефіс з разоблачєнієм. Азазелло на цей раз прийняв образ Кузьміна.
- Мільярд!..
- За вентиляційною решіткою!..
Упс?.. – здригнувся ошелешений цією цифрою партер по ту сторону зомбоящика і, як і належить одноклітинним представникам тамо-гуна, почав щедро витрачати у своїх мріях цю красиву купу грошей – пачка за пачкою... Омріяна купа бабла була така велика, що народ надовго втратив здатність адекватно реагувати на реалії, переймаючись побудовою міражних фазенд і розправляючи парус на власній міражній яхті, де на камбузі для нього перемішувала в тазіку олівє довгонога і насуплено мовчазлива білявка з зачіскою а-ля бігуді і вечірнім макіяжем, бо, сцуко, красиво...
Після цього феєричного сеансу всі чисто по-християнськи надіялися, що Данілича зараз у супроводі військового оркестру поведуть під білі рученьки на святковий розстріл. Ну, як мінімум – до чану з бетоном. Звісно, з театралізованим відспівуванням на три голоси москвабадським партріархатом. Про якесь брутальне СІЗО, слідство і суд і мови не могло бути – Азазелло своєю персоною матеріалізувався, який тут суд, – тільки розстріл!
На перве - хліба, на второє - розстріл!..
Народ навіть тимчасово відклав уявні пачки з баксами і зосередився на новому маревному видовищі – розстріл Данілича.
Це було прекрасне індійське кіно! Звучали індійські литаври нагару, жалібно заскиглила під смичком камайча. Поліцейські з гвинтівками почали насуплено пританцьовувати і цілитися Даніличу в його захекане серце. На кожному третьому такті звучав постріл. На кожному четвертому такті Данілич пускав з дірочок цівку крові, як корова голштинської породи. Його біла сорочка акуратно вкривалася червоними плямками, а Данілич все не вмирав і не вмирав, а навіть почав і собі пританцьовувати, як Рам Капур. А потім ще й гундосо заспівав про своє голіме життя, яке „...промайну-у-ло-о так швидко-о, шо капе-е-ець!..” (шо капець – 2 рази).
Врешті, Данілич схопився за своє бонівуряче серце, вальяжно завалився на бік, наче римський патрицій на халявній профсоюзній п’янці, і перейшов на прощальний речитатив:
- Я думав спочатку, що то – кіт. Він був такий ласковий, такий домашній, такий усміхнений... А потім я дивлюся – нє, то не кіт. А якщо й кіт, то – Бегемот... А тепер бачу, що то й не Бегемот зовсім.
То, сцуко, сам Свирид Петрович Воланд, собствєнной персоной...
І знову литаври нагару,
І знову, і знову камайча...
 
*     *     *
 
„В Минске обсуждалось прекращение огня всеми сторонами, отвод всеми сторонами тяжелой техники, обмен пленных "всех на всех", доставка гуманитарных грузов на подконтрольные боевикам территории. В ДНР заявили о намерении также обсуждать особый статус Донбасса”.