Більше року тому в розділі ІМХО я спробував попрактикуватися в ролі такого собі політичного екстрасенса, який взявся запророкувати долю держави . Допис «Чи чекати розпаду України»  дістав настільки високу оцінку шановного персоналу Дурдому, що через кілька годин  його могли почитати лише ті, хто має звичку зрідка портатися в смітнику сайту під рубрикою «ВСІ».
В той же час, на жаль, пророцтво, висловлене у вказаному опусі, виявилося достатньо точним і ми вже більш ніж півроку розгрібаємо ті біди, які започатковані в Україні частиною громадян, які переважно представляють схід.
За рік ми пережили прояви ейфорії, буйні паростки якої з’явилися після втечі кримінальної влади, яка ,як не парадоксально звучить,мала гарантувати виконання Конституції,  досягли відносного єднання при виборі нового гаранта, який за певними ознаками мало що може гарантувати, обрали нову ВР, в складі якої переважно депутати, які успішно нажили геморой від довгого сидіння в такому затишному закононетворчому закладі. І при всіх позитивних , хай хоч відносно, процесах з усією красою проявився унікальний менталітет східняка, гальмівні характеристики якого на нашому шляху до цивілізованого світу явно покращились.
Замість єднання з усім народом у прагненні долучитись до Європи , люмпен сходу всіляко сприяв розв’язанню війни проти своєї власної держави. (Хоча, по правді , такою Україну він ніколи не вважав). Для нього цінності Старого світу є чужими. І не може оцінити красоту звучання роялю людина , яка вихована на музиці від балалайки, матеріальний добробут якої  обмежується потребою в ковбасі та водці, кабачкова ікра замінює всі делікатеси, відпочинок –доміно і регулярний мордобой з друзями та дружиною. А в нас були такі сподівання на порозумнішання нації!?
Опоненти вже в думці(дехто і вголос)  посилають автора подалі і звинувачують в незнанні реальності і приниженні найбільш геройоутворюючого регіону держави . Але факти поведінки жителів областей, які ще рік тому кормили всю Україну , говорять на мою користь. Треба  визнати, що не всі на Дону проти нашої республіки. Є й прихильники, кількістю яких можна нехтувати.
Найбільш чисельною в кожному племені є  категорія, яка готова з покорою виконувати найменше побажання «активістів», які ,за всіма спостереженнями, складають близько 4% мешканців на будь якій території. Маси йдуть за активом навіть на згубу собі. Україна актив програла. Маси ,заради подовження існування, навіть перед дверима крематорію надіються на кращий кінець. В цій ситуації  найбільшу біду накликала п’ята (переважно і п’яна)колона Сходу. Тут вона найбільш чисельна по Україні в абсолютних числах і настільки захоплена ідеєю Великої Росії, що готова покласти життя своє і всіх оточуючих для досягнення задач , поставлених великим Пу . Однак реальність дещо остудила національну свідомість пригнічених і вони віддали перевагу перебуванню на території потенціальної метрополії в комфортній ролі біженців. Зараз вони катастрофічними темпами освоюють щось  не освоєне на території РФ, піднімаючи до небачених висот економіку нашого північно- східно- південного сусіда.
Чи потрібно нам плакати за ними? Здається ми позбулись внутрішнього ворога, з яким на порядок важче боротись ніж з тим, який зайшов в Україну на розпачливий заклик безповоротно вмираючого совка. Ніякої амністії для них бути не може і , відповідно, стимули для їх повернення зведуться до мінімуму. За ними потягнуться родичі- активні учасники ДНР-ЛНР.  А без п’ятої колони не буде кого захищати всеесенденівському миротворцю з Росії, зникне різка поляризація суспільства, проведеться історично справедливе етнічне очищення Донбасу, виникне потреба в  поверненні на рідну землю багатомільйонної армії українців, які в силу історичних, економічних обставин у свій час вимушено залишили Україну.
В цьому бачиться позитив від в трагічних подій на сході, кінцевий результат яких прогнозується дещо менш негативним від прогнозу річної давності.