Я живу в нереальній реальності,
 
Де життя не життя, де життя війна
 
І останні новини з темних віків
 
Кличуть вбити ворожих немовлят.
 
Вперті демони здаються янголами помсти,
 
Всі повторюють за ними мантри гніву
 
Та молитви надій, що все буде краще -
 
Як було рік тому, десять років, століття...
 
Буде краще, а як, нема гадки. Й не треба!
 
Бо пуста давнина не страшна, як майбутнє,
 
Де сталеве небо пітне від гарячої крові,
 
І в пустелі здрібнілих сердечок-піщинок
 
Під розп'яттям в оазі штабні будди в джинсах
 
Кетчуп з перцем вантажать на фронт для джихаду.
 
Бідні ті, чия кров не змішана з кетчупом,
 
Вони вмруть, як герої, від втрати крові,
 
Штабні будди не вмруть від втрати кетчупу,
 
Будуть вічно, як боги, зброєю бряцати,
 
Нести меч, а не мир, нести плач замість сміху,
 
Красти щастя й приносити крадене в жертву
 
На війні за свободу брехні й катування.
 
Я живу у безодні невігластва лютого,
 
Голос розуму тут не бажають чути.
 
Тут нічого не чують, окрім наказів
 
Та істерик, перекрикувань голосу совісті.
 
Акумулюю енергію, спілкуючись сам з собою,
 
Генерую енергію, спілкуючись з вами,
 
Енергійно рухаюсь до щастя, і ви не стійте.