Міжнародна організація Transparency International (TI) минулого тижня в черговий раз оприлюднила індекси, які визначають корумпованість країн світу. Не держав з їхніми чиновниками, а саме цілих країн.
Україна посіла 146 місце. Минулоріч ми були на 134-му. Сповзли на 12 сходинок донизу за якихось 365 днів розкрадання, «відкатів» і хабарів – без врахування святкових днів і вихідних.
 
За рівнем корумпованості, а отже бездушності і підлості, на своєму 146 місці українці поряд із братами – з Росією, Кенією, Зімбабве, Еквадором, Камеруном і Сьєрра-Леоне. Спробуйте виключити усі ці танці, говорилки, серіали про ментів і кадетів і перемкнути на світові новини. Подивіться, чим живуть люди в Зімбабве, як там пірати з Камеруну, скільки селян вбито в Кенії і чим завершилася стрілянина в Сьєрра-Леоне. Це – ми, тільки вид збоку.
 
Існує стереотип: чим міцніша рука диктатури, тим нижчий рівень корупції в суспільстві. У часи Муссоліні і Піночета – можливо й так. Але у 2009-му ефект протилежний. Уся розставлена по вертикалі і горизонталі «пітерська гебня», яка підняла Росію з колін, не підняла газову імперію за хабарництвом вище Камеруну і Зімбабве. Для порівняння – член ЄС Італія – на 63-й позиції.
 
Експерти з TI вже добре знають, що корупційна деградація українців у низ таблиці, де нас вже чекають Афганістан і Сомалі, – заслуга не лише наших хапуг-чиновників, але й самих мешканців. Як пишуть міжнародні експерти – «досить толерантне ставлення громадян України до дій осіб, причетних до корупційних механізмів».
 
Хабар і «відкат» в Україні бізнесмен закладає у бюджет компанії, комерсант, який ввозить/вивозить товар, у розмитнення, і аптекар у ліки, і прораб в матеріали, і… У політику і на держслужбу йдуть із чітким розрахунком, як відбити «вкладені у владу кошти» і заробити. Усі в суспільстві знають, скільки коштує робоче місце на митниці, в суді, в лікарні, в інституті – існує прейскурант професій і посад. А корупція закладається у сім’ї, де змалечку дитину ведуть батьківськими хабарями від садочку до вузу. Аж до світлого майбутнього – дорогого робочого місця в житті, де доросле чадо вже самостійно зможе брати на лапу багато і регулярно. Українська мрія?
 
Що ж ховається за сухим висновком TI – «досить толерантне ставлення громадян України» до хабарів?
 
Моя мама вчора повернулася в сльозах від сусідки, якій робила знеболюючий укол. Ту саме відправили додому помирати з діагнозом «рак на останній стадії». Гроші у сусідки вже закінчилися, а укол – 5–10 грн медсестрі, інші процедури медперсоналу – від 50 до 100 грн. В онкологічному диспансері гроші збирають навіть у людей, які вмирають! Оце і є «досить толерантне ставлення» до хабарів та корупції.
Але коли з екранів говорять про корупцію, то пересічні громадяни обурюються хабарництвом чиновників. Обурюються не тим, що беруть чи дають хабарі, а сумами, які крутяться. Це ж скільки нулів!
Я саме повертався до столиці з боку Вишгорода, проминав село Нові Петрівці, де у держави пропало 140 га легендарного Межигір’я, а діджей з радіо жваво читав агітновину: «прийду до влади і здолаю корупцію». А вже на в’їзді в Київ вітав водіїв новий білборд Арсенія: «іду на війну з корупцією». Усі кандидати в президенти оголосили війну корупції. Разом їх багато…
 
Воістину, війна з корупцією у нас завжди на другому місці. А на першому – сама корупція.
 
Роман Чайка