Два політика нової генерації, Борислав Береза і Михайло Гаврилюк, висловилися в тому сенсі, що відміна депутатської недоторканості – то є недоречний популізм і політична легковажність. Кажуть: ми хочемо боротися за справедливість до невтями, до втрати пульсу від перевтоми, просто до гикавки, але ж нам потрібна гарантія, що нам за цю хоробру і відчайдушну боротьбу нічого не буде. Мається на увазі – неприємностей по профсоюзно-прокурорській лінії. І я їх розумію. Бо почнеш боротися за справедливість, а тебе - в цугундер. Тому – дайош недоторканість!
Буде недоторканість – тоді пацани, спокійно озираючи поглядом майбутнє, будуть писати папірці і розсилати по різним інстанціям, де до сих пір немає справедливості, а є голіма правда жизні. І це притому, що є у революції начало, а от з кінцем – не складається поки що…
Скільки разів я чув цей прямий і сталевий, як рельса, аргумент: мовляв, ви ж знаєте, з ким приходиться зустрічатися на тернистих стежках боротьби за справедливість!.. І там без недоторканності – ніяк!
Останній раз я це чув… Від кого ж я це чув?..
А, згадав...
То була зустріч авторів-аматорів сайту «Дурдом» з Юлією Тимошенко. Вона тоді також політиком працювала, як от Береза з Гаврилюком. І от так само, між окрошкою і кампотом, нам пояснювала, що депутатська недоторканість - то в нашій великій зоні, практично, як ота гайка на шнурочку для сталкера.
То було літо 2010 року.
І що цікаво: таки сіла пані Тимошенко. В тому сенсі, що посадили її. І вся її фракція недоторканих справно розсилала папірці, а результату – нуль. І навіть палатки повтикали на тротуарі, а не допомагає… Недоторкані, пам’ятаю, тоді дуже були ображені на народ: мовляв, голімий у нас народ! За нього борешся, борешся… ночей не спиш, а як борців в цугундер кидають – народ безмолвствує! І де справедливість? – завивали недоторкані з амвону голосом пастора.
Де, де!.. – відповідав народ…
Ну, народ то прийшов, але не стільки, скільки хотілося б недоторканим, які за нас.
Так і сиділа б пані Юля, якби не Майдан.
Так це я до чого: закон або є, або нема. І в даному випадку до панів Берези і Гаврилюка у мене одне прохання: не треба боротися за справедливість відміняючи цю справедливість. Тобто – рівність перед законом. Погані у нас суди? Можуть вас закрити? Значить, мусите сісти. І цим доказати , що судів у нас немає. І тоді вже наша справа витягнути вас з цугундеру. Новим Майданом.
А до тих пір, поки ви маєте недоторканість – досвіданія. Ви не мої депутати.