Хто зупинив повномасштабний наступ Росії? Якщо думаєте, що наші героїчні бійці, то помиляєтесь. Якщо гадаєте, що причиною тому міжнародні санкції, також не вгадали. До певного часу я теж так думав, поки не прочитав інтерв’ю Володимира Гройсмана «Українській правді».
 
Виявляється, країну врятував від катастрофи Петро Олексійович Порошенко своїм законом про особливий статус Донбасу. Гройсман так і заявляє: «… А вы знаете о том, что в сентябре месяце этими законами, в том числе, было остановлено полномасштабное военное наступление?»
 
На що кореспондент щиро зізнався, що не знає. – А я знаю, -  сповістив Володимир Борисович.
 
– Расскажите. Раз уж сами сказали, что закон остановил войну. Каким образом это произошло?, - поцікавився кореспондент.
 
И тут Остапа понесло (с). Оскільки передати всю глибину думки Володимира Борисовича не є можливим, надамо слово автору.
 

– Мы дали шанс. Там написано было про "особливий порядок здійснення місцевого самоврядування" на ограниченный период времени. Это означало, что надо какой-то путь выдать, чтобы как-то выйти из этой ситуации? Надо. Как? Дать возможность местным людям избрать свою власть. Не бандитов, не преступников, а свою власть. Они же отказались от этого.

Ви щось зрозуміли? Як казав незабутній Аркадій Райкін, это по-научному, вам не понять. Якщо ж перекласти з «научного», то у викладі Гройсмана це виглядає десь так. Переймаючись виключно інтересами держави та жителів Донецького регіону, президент буквально протиснув закон про особливий статус Донбасу. Закон, який надавав можливість «местным людям» обрати свою владу («не бандитов, не преступников, а свою власть»). Та невдячні «местные люди» начхали на цей закон («они же отказались от этого») і провели «вибори» за своїми «законами», обравши «бандитов и преступников». Питання в задачі: якщо ухвалений закон від самого початку був проігнорований, що підтверджує сам Гройсман, то яким чином він зупинив війну?
 
По-людськи можна зрозуміти Гройсмана. Під час президентської кампанії його патрон і благодійник не скупився на обіцянки. Воно й зрозуміло, пообіцяти не означає одружитися. Тож і обіцянки були фантастичними, лохам адресованими. Обіцяв закінчити АТО за лічені години, а виявляється, що це ніяка не АТО, а справжня війна, хоча й «гібридна». І йдеться вже не про години і навіть не про місяці. Обіцяв платити солдатам по тисячі гривень в день, обіцяв застрахувати кожного бійця на мільйон гривень, обіцяв продати бізнес, обіцяв покарати вбивць Небесної Сотні, обіцяв, обіцяв, обіцяв. І ЖОДНОЇ обіцянки не виконав. А тут ще й  «мирний план» з одностороннім припиненням вогню. В результаті – сотні загиблих, поранених та покалічених.
 
З такими «здобутками» цілком реально потрапити під «народну люстрацію», вже апробовану на деяких одіозних нардепах. І не лише шефу, а й усьому прайду. От і старається Володимир Борисович, розшукує хоч якийсь позитив, навіть там, де його й близько не було.
 
З цього приводу пригадується старий анекдот.
Ховають небіжчика. Оскільки за життя він був людиною не вельми порядною, ніхто не може пригадати за ним нічого доброго. Ситуацію намагається виправити дільничний лікар.
- Небіжчик, звісно, був далеко не янголом, та було у нього щось позитивне. От тільки забув, що саме. А, згадав, -   реакція Вассермана.
 
Чи не там же шукає позитив і Володимир Гройсман?