Вчора сплачував комунальні послуги. Чомусь не вдалось через Інтернет, тому вранці пішов на пошту. А там до кожного з трьох операторів десь по 20 людей, це певно години на півтори.
 
Тому пішов у справах, відклавши процес до вечора у сподіванні, що черга буде меншою.
Ввечері дійсно було вже не по 20,  а по 15.
 
Спитав у жіночки:
- Я буду за Вами?
- Да.
 
Перед жіночкою – чоловік десь таких років, як і я, пенсюк.
 
Що в черзі люди роблять? Звісно – обурюються владою, збільшенням тарифів, але більше всього розмов про війну. Через 10-15 хвилин сусіди по черзі вже знають, хто скільки платить, яка у кого квартира, чи гарячі радіатори, чи достатній тиск у конфорках…
 
Жіночка, та що попереду, звертається у простір:
- Ну как можно жить на пенсию 1800 грн. и платить при этом за квартиру 600 ! А ведь еще электричество, воля-кабель, телефон.
 
І тут мнєнія раздєляются.
 
- Ого! Тыща восемьсот! А у меня тыща четыреста.
- Так идите работать!
- Мы уже свое отработали!
- В нормальной стране пенсии должно хватать на жизнь.
- А где сейчас можно найти работу?!
І т.д…
 
Поступово загальна розмова стихає.
 
Наступні 15 хвилин жіночка та чоловік, що стоїть попереду неї, тихенько розмовляють між собою.
Іноді звертаються  до мене за співчуттям на підтримкою.  З’ясовується, що вони обидва вже по декілька років одинаки – так сталось. Він десь працює на півставки, має круту пенсію 2200, платить за квартиру також десь 600,
з чого стає зрозумілим, що вони обидва мають по двокімнатній  квартирі.
 
Я теж трохи сповідуюсь.
 
Жінка каже:
- Ну, конечно, Вам легче. А как жить мне? Идти кастеляншей или продавщицей? Я так устала.
Чоловік:
- А я еще несколько лет поработаю, а что потом? Как жить?
 
Не буду малювати портрети тієї жіночки та того чоловіка, але у мене раптом промайнула фантастична ідея. Та чому фантастична?! Адже той чоловік, після того, як почув про її сімейний стан, якось навіть помолодів і весь час дивився на ту жіночку. А вона таки того варта.
 
Я набрався хамства та кажу:
- В мне є одна ідея, як покращити ваше життя.
 
Жінка:
- Ну-ну, інтересно.
 
- Тільки обіцяйте, що не будете мене бити ногами.
 
Чоловік:
- Слово джентльмена!
 
Я їм тихенько, пошепки, щоб інші не чули:
 
- Так от. Сочетайтесь «гражданським браком». Одну из квартир сдавайте, а на вырученные деньги живите в свое удовольствие.
 
Немая сцена. Пауза. Вони дивляться один на одного…
 
А тут дівчина-оператор:
- Мужчина! Давайте Ваши платежки…
 
Йшла 55-хвилина стояння в черзі.
 
Через 10 хвилин і я вийшов з пошти, зайшов на ринок, щось купив, щось ні, тому попхався в найближчий супермаркет.
 
У тому супермакеті з одним кошиком ходили мої «молодожони». Вміст кошика казав сам за себе – сьогодні буде святкова вечеря!
 
Щастя їм!
Ви скажете,  да це ж не любов, це меркантильність?!
Тоді ім, окрім щастя, ще й любові!
Хоча яке щастя без…